Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим: “Поширення свя ...

Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим: “Поширення священиком власної політичної позиції з амвону є неприпустимим”

28/09/2015 548

Українське суспільство перебуває на рівні високої політичної активності, особливо в такий складний для України час. Політичні перипетії вносять розбрат в усі сфери життя людей, в тому числі в церковну.

Про те, як позбавитись заполітизованості Церкві та Її членам, правильно розставивши пріоритети в своєму духовному житті, в своєму ексклюзивному інтерв’ю для порталу “Про Церкву” розповів архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим (Горенко).

– Владико, нещодавно на сайті Житомирської єпархії було опубліковано циркуляр за Вашим особистим підписом. Зміст цього документу є цікавим для широкого загалу, оскільки в ньому накладається заборона на те, аби духовенство очолюваної Вами єпархії приймало будь-яку участь у передвиборчій кампанії. Чим було продиктовано це Ваше рішення?

– Тема ролі Церкви в житті держави завжди викликала суперечки. Зміст даного циркуляру  ґрунтується насамперед на Євангелії та на прикладі земного життя Спасителя. Дві тисячі років тому політика була однією з основних тем тогочасного суспільства. Могутня Римська імперія об’єднала собою багато держав, територій. Поневолені народи знаходилися під великим гнітом римлян та були на межі знищення. Не стало виключенням і Ізраїльське царство. Тогочасні євреї очікували месію, в якому помилково бачили визволителя, царя, завойовника, великого політичного діяча. Христос же, коли прийшов на землю, на здивування багатьох, не закликав до політичного перевороту чи війни – Він говорив про любов, терпіння та молитву, як найсильнішу об’єднавчу силу. Христос не вчив противитися владі, і завжди поважав римський закон.

Фарисеї постійно шукали можливість підловити Христа на політичних питаннях. Яскравим прикладом є притча про податок кесарю, де Христос говорить, що кожен повинен чітко виконувати обов’язок по відношенню до Бога і до держави окремо. Якби Христос підтримав позицію ізраїльтян, що страждали від римської окупації, то протиставив би Себе римській владі. Якби Господь сказав, що лише про те, що платити потрібно, це викликало б невдоволення народу, який найвірогідніше відкинув би Його, як Учителя. Але Христос Своєю мудрою відповіддю відсторонив Себе від політики.

Невже Христові було байдужим страждання Ізраїльтян? Господь ніколи не був байдужий до людського болю і страждання. Але Він прийшов не для того, щоб змінювати політичний устрій чи підтримати певний політичний рух. Він прийшов, щоб рятувати людські душі від гріхів і розділення з Богом, щоб Своєю смертю на Хресті дарувати спасіння. Спаситель прийшов для того, щоб принести Царство Боже в людські серця, тим самим змінити їх внутрішній світ, щоб навчити людей справжнім духовним цінностям, незалежно від їх політичних чи якихось інших поглядів.

Кожен священнослужитель покликаний до проповіді Слова Божого, щоб стати об’єднуючим стовпом усіх християн, незалежно від їхніх політичних поглядів. Тому поширення священиком власної політичної позиції з амвону є неприпустимим.

Церква – це  внутрішня єдність людей у вірі та любові. Апостол Павло, звертаючись до християн, говорить: “Благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб  не було поміж вами поділення, і щоб були з’єднані в одному дусі” (1Кор 1,10). Перед лицем політичних розбіжностей, суперечностей і боротьби Церква проповідує мир і об’єднання людей, які дотримуються різних політичних поглядів. Вона також допускає наявність різних політичних переконань серед Її єпископату, кліру і мирян, за винятком таких, які явно ведуть до дій, що суперечать православному віровченню і моральним нормам церковного Передання.

Церква – це не просто група людей, які регулярно відвідують храм. Церква – це люди які слідують за Христом. Чи може священик як послідовник Христа, апостолів, йти шляхом всупереч заповідям Спасителя, навчаючи не про любов і єдність а про політичні погляди і розділення.

– На превеликий жаль, сьогодні ми спостерігаємо, як політика активно втручається в справи Церкви. Досить примітним є те, що подібні прояви «дружби» депутатів з релігійними громадами активізуються саме перед виборами. Як Ви вважаєте, наскільки негативними можуть бути наслідки політизації церковного життя?

– Співвідношення християнства і політики – одна з найбільш актуальних і гострих тем суспільства. Спільне між політикою і християнством полягає в тому, що обидві сфери є областю регулювання зв’язків і відносин між людьми. Але не менш істотні і відмінності між ними. Для політики суто «мирські», владні інтереси і цілі мають самодостатнє значення, вони є специфічними в кожній країні та регіоні.

Якщо політика спирається на насильство, то християнство зазвичай засуджує насильство. Християнство демонструє пріоритет «небесного» по відношенню до «земного». В ньому чітко домінує моральне начало, а духовенство зазвичай дбає про авторитет Церкви і уникає безпосередньої участі в ризикованих для Її репутації політичних акціях.

У Стародавньому світі і Середньовіччі Церква стає складовою частиною державного апарату. Священнослужителі зазвичай не противилися цьому, оскільки мали власні економічні інтереси. Як правило, церковні структури були великими землевласниками, мали у своєму розпорядженні рабів, кріпаків, різного роду багатства.

Часто Церква перебувала на утриманні у влади, отримуючи політичну та іншу підтримку держави, в тому числі і в боротьбі з опозицією і єресями в своєму середовищі.

Влада постійно втягує Церкву в політику передусім тому, що Вона має величезний духовний вплив на громадян.

Історія свідчить, що в багатьох країнах звернення за духовною підтримкою до Церкви консолідувало державну владу. Але зазвичай Церква в державному житті слухняно кориться встановленим законодавствам і своєю культовою та позакультовою практикою включається в русло державної політики.

В більшості випадків політизація Церкви, приводила до Її повного підпорядкування державі. Церква ставала лише певним політичним інститутом, який мав великий вплив на життя простих людей та працював на користь політичної влади.

– Доволі часто сьогодні можна спостерігати, як прихожани того чи іншого храму приносять свої політичні погляди в середовище релігійної громади, чим часто збурюють інших членів парафії. Як, на вашу думку, можна було би Церкві позбавитись від внутрішньої політизації?

– Кожна православна громада являється частиною Святої Христової Церкви. Реальним є той факт, що дуже часто певні  невоцерковлені прихожани перетворюють храм на арену політичних  дискусій  та обговорень. І важлива роль у вирішенні цієї проблеми лягає на священика, який очолює певну громаду. Пастир повинен  закликати людей до життя у Христі. А під цим розуміється життя в любові, мирі, злагоді, смиренні та терпінні один до одного.

Священик повинен донести до серця кожного прихожанина те, що  Церква – це об’єднуюча сила, яка обіймає під свій святительський омофор всіх, хто приходить до Неї. Прикладом для цього є сам Спаситель, якого противники часто спокушали різноманітними запитаннями. Христос у відповідь говорив про щось вище, ніж земне життя, про те, до чого ми повинні прагнути у нашому земному житті.

Щоб остаточно позбавитися від внутрішньої політизації Церкви, необхідно кожному прихожанину усвідомити особисто, що він – християнин, послідовник Христа на землі, а не просто людина, яка приходить до храму для того, щоб обговорити з кимось свої проблеми, в тому числі – політичні переконання.

– Як би там не було, вірянам УПЦ дуже скоро доведеться вкотре йти на вибори. Напевно, що до Вас не одноразово звертались з запитанням – за кого голосувати? Якою буде Ваша рекомендація православним християнам стосовно того вибору, який їм належить зробити?

– Питання виборів – особиста справа кожної людини. Незважаючи на заборону духовенству брати участь у різного роду політичних агітаціях,  я закликаю кожного клірика та прихожанина нашої єпархії виконати свій громадянський обов’язок та зробити свій політичний вибір. Апостол Павло закликає кожного з нас виконувати свої обов’язки по відношенню до світської влади та Церкви. Апостол вчить «Всяка влада від Бога», тому, незважаючи на свої політичні погляди та переконання, ми повинні виконувати свої громадянські обов’язки та коритися державі, її законам, за умови, що вона не змушує нас відрікатися від Святої Православної Церкви.

Джерело

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: