Вітаємо Предстоятеля Української Православної Церкви з Днем народження ...

Вітаємо Предстоятеля Української Православної Церкви з Днем народження! (+ВІДЕО)

05/11/2015 717

У День народження Предстоятеля Української Православної Церкви прес-секретар Блаженнішого архімандрит Пафнутій (Мусієнко) розповів про Митрополита Онуфрія, яким його знають найближчі.

Народився Блаженніший Митрополит Онуфрій 5 листопада 1944 року в буковинському селі Вилавче у глибоко віруючій родині Березовських. Дядько майбутнього Митрополита, священик Діонісій довгі роки служив у рідному селі. Вже після смерті отця Діонісія, його будинок було перебудовано у сільський клуб, який функціонує і донині. Слава Богу, на цьому антирелігійна пропаганда нової радянської влади у тодішньому Вилавчу закінчилась. Щоправда, село перейменували на Коритне, бо чиновникам не сподобалось, що стара назва має румунське коріння (за однією з версій вона походить від словосполучення «валя лунче», що румунською означає «довгий яр»).


 

Північну частину Буковини, де народився і провів дитячі та юнацькі роки Його Блаженство, населяли переважно українці, проте люди традиційно володіли і українською, і румунською мовами. Окрім того, два народи об’єднувала православна віра, що значно укріплювало в краї церковну єдність і унеможливлювало будь-які міжконфесійні протистояння. Свого часу, в неспокійні 90-ті, прибувши до Чернівців у сані єпископа Чернівецького і Буковинського, владика Онуфрій укріплення церковного миру у своїй єпархії почав, як і будь-яку іншу справу, із себе. Саме тоді він досконало вивчив румунську мову.

zustrich_predst.jpg

Предстоятеля зустрічають на Буковині

Батько Ореста (таке ім’я отримав владика при хрещенні) протоієрей Володимир також продовжував сімейну традицію, звершуючи богослужіння в сусідньому селі Бережонка. Мати Юлія вела домашнє господарство і виховувала чотирьох дітей, навчаючи їх молитві, благочестю і любові до Бога. Пізніше Його Блаженство часто згадуватиме, як йому іноді хотілося поганяти з іншими хлопцями в неділю м’яча, але мама рано вранці будила його і вела до церкви. Орест нічим не відрізнявся від своїх ровесників, завжди був веселим, винахідливим і товариським. От тільки любов до усамітнення завжди була притаманна йому. Будинок Березовських стояв вдалині від центральної дороги – на горі біля лісу, який і став для майбутнього святителя надійним другом і порадником.

По закінченні в 1961 році середньої школи Орест Березовський розпочав навчання в Чернівецькому технічному училищі, потім працював у будівельних організаціях Чернівців, а в 1966 році вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету. Односельчани не дивувався тому, як складалася доля хлопця, оскільки всі знали його, як допитливу людину і поважали за освіченість.

Не дуже дивувались вони й тоді, коли в 1969 році, після третього курсу університету, Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії. Всі розуміли, що служити Богові, то родинне покликання Березовських. Та все ж одного разу сусідка, котра зайшла провідати родину Ореста, побачила, що господиня задумана і дещо засмучена.

— Всі у вас здорові, як там ваш Орест?

— Богу дякувати, всі здорові, але Орест уже не Орест, а Онуфрій, вже він не наш…

Це був єдиний сумний момент у подальших родинних зв’язках монаха Онуфрія з батьками, які пізніше благословили його на високе служіння. Батько щоразу за Літургією з особливим трепетом молився Богу за весь «монашеський чин», а мати увесь вільний час сиділа на ганку і читала Псалтир, прохаючи Бога Його милості і підтримки для свого сина.

Милосердний Господь, молитвами благочестивих батьків і за старанні труди молодого подвижника, не залишав його без своєї опіки. Після того, як 18 березня 1971 року Орест прийняв у Троїце-Сергієвій Лаврі чернечий постриг, 20 червня того ж року монаха Онуфрія висвятили в сан ієродиякона, 29 травня 1972 року — в сан ієромонаха, а в 1980 році він був возведений у сан ігумена.

На які б послухи не благословляли отця Онуфрія, він старанно і смиренно виконував кожен із них, знаходячи час і на ранню полунощницю, і на відвідування братського кліроса, і на молитву, яка укріплювала і надихала його. Отця Онуфрія любили і братія, і прихожани.

28 серпня 1984 року ігумена Онуфрія було призначено настоятелем Спасо-Преображенського храму Афонського представництва в селі Лукине Московської області, а через рік, 28 червня 1985 року, — благочинним Троїце-Сергієвої Лаври. На Різдво 1986 року ігумен Онуфрій був возведений у сан архімандрита. У 1988 році закінчив Московську духовну академію з вченим ступенем кандидата богослов’я і того ж року був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври, де прослужив до листопада 1990 року.

onuf1.jpg

І ось знову Україна, рідний край. Владиці Онуфрію випало повернутись у складні часи становлення рідної країни, що часто супроводжувалось, на жаль, суспільними непорозуміннями і міжконфесійними протистояннями, особливо їх багато траплялось на Заході України. Почаївська братія під мудрим керівництвом свого намісника мужньо витримувала усі натиски і берегла православну віру.

Нелегко владиці Онуфрію було служити і на рідній Буковині. Якщо посеред буковинської пастви і не було таких проблем, як у сусідній Галичині, то загальна церковна ситуація в Україні не могла не вплинути на Буковинську єпархію.

1992 року Чернівецький єпископ Онуфрій виступив проти неканонічних дій тодішнього митрополита Філарета (Денисенка), за що впав у немилість і був переведений на Івано-Франківську кафедру. Проте його паства не захотіла розлучатися зі своїм владикою, якого за два роки служіння щиро полюбила. Було заблоковано всі доступи до єпархіального управління, тим самим закрито будь-які можливості насильного переводу архіпастиря до Івано-Франківська. Владика Онуфрій тривалий час залишався у вимушеному затворі, і можливо саме його тодішня молитва і прихилила Божу милість на Буковину та на всю Україну, адже два наступні десятиліття Божий мир і відносний спокій запанував в усій Українській Православній Церкві.

Не дуже радісно сприйняла буковинська паства минулого лютого новину, що їхнього владику призначено Місцеблюстителем Київської Митрополичої кафедри, оскільки розуміла, що владика Онуфрій може не повернутись до Чернівців. Так і сталось. 13 серпня 2014 року Рішенням Собору єпископів УПЦ митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій був обраний Предстоятелем Української Православної Церкви. Але тоді вже раділа і Буковина, і вся Україна, і щиро сподівалась, що Митрополит, маючи такий великий досвід миротворництва, зможе укріпити внутрішній церковний мир і допомогти повернути мир у державі.

onuf2.jpg

З початку минулого року, хвала Богу, пострілів поменшало, хоча до кінцевого миру ще далеко. Проте, всі вірні Української Православної Церкви відчули і переконались, що запорука повернення миру залежить не від політиків, не від партій, а від того, наскільки кожен із нас стане ближчим до Христа, наскільки в кожному серці горітиме віра в Господнє заступництво і пломенітиме молитва. Адже про любов до України говорять усі. Чи ж усі моляться? Предстоятель молиться.

Архімандрит Пафнутій, Прес-секретар Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Відео “Православний вісник”

Джерело - інформаційний відділ УПЦ

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: