Єднання можливе тільки в любові

Єднання можливе тільки в любові

07/08/2015 1070
6 серпня Православна Церква відмічала день пам’яті святих мучеників і страстотерпців Бориса та Гліба. Обидва були синами великого князя Київського Володимира Святославича, і обидва загинули від руки свого рідного брата Святополка. 
 
Переказувати все життя цих людей, напевне, немає сенсу. Воно досить добре відомо мало не кожному українцю, вже не кажучи про християн. Проте, на деякі речі, все ж таки, слід звернути увагу. 
 
Загальновідомим є той факт, що після свого хрещення князь Володимир повністю змінив погляди на життя. З жорстокого язичника, кривавого деспота та любителя жінок він перетворився на справжнього християнина. Більше того, його мрією була і повна зміна життя в країні. При чому робив він це не через тиск і силу, а через власний приклад і реформи. Чи не найперше місце серед політичних реформ зайняла зміна традиції престолонаслідування. 
 
Так, згідно традиції, великокняжеський Київський престол повинен був зайняти старший син – Святополк. Однак, будучи сином рабині, Святополк відрізнявся підступним характером, жорстокістю та схильністю до язичества. Звісно, Володимир прекрасно розумів, що віддавши владу саме йому, він відкине країну на кілька десятиліть назад. Традицією потрібно було пожертвувати.
 
князь Святополк Окаянний
Також Великий князь хотів, щоб в Києві сидів той, хто має «царську кров», а не холопську (матір’ю Володимира була селянка). Саме це бажання, до речі, стало причиною того, що Володимир взяв собі за дружину рідну сестру візантійського імператора Анну. Тому, фактично ще до народження Бориса та Гліба, Володимир вже бачив в них своїх наступників. Так, про старшого зі синів, Бориса, який в хрещенні отримав ім’я Роман, один із церковних піснеспівів говорить: «цесарьскыим веньцем от уности украшен, пребогатый Романе». Все це призвело до того, що незважаючи на древню традицію, князь Київський вирішив віддати престол не старшому, а достойнішому. 
 
Меншого з двох синів, Гліба,  Володимир Великий тримав при собі, в Києві. Цей факт не міг, звичайно, подобатись Святополку, який на той час княжив у Турові. Він підозрював, що, можливо, саме Гліб стане князем Київським. Ще більшого удару по власному честолюбству зазнав Святополк тоді, коли зовсім юний Борис, згідно однієї з версій його житія, отримав Володимир-Волинський престол. Справа в тому, що Волинь разом із Туровом складали єдиний княжеський комплекс, і Святополк фактично втратив більше половини своїх володінь. Він відкрито виступив проти рішення батька, що закінчилося для нього в’язницею. В той же самий час Володимир повернув із Волині Бориса і ще за свого життя віддав йому Київ. 15 липня 1015 року Володимира не стало.
 
Саме з цього моменту і починається вже не життя, а житіє святих страстотерпців Бориса та Гліба. Коли помер Великий князь Київський, Бориса в столиці не було, він відправився воювати з печенігами. Цим скористалися ті, хто був незадовлений політикою Володимира. Вони звільнили Святополка і посадили його на Київський престол. Звичайно, цей підступний вчинок став досить швидко відомий Борису. Його дружина, яка після перемоги поверталася до столиці, запропонувала йому силою відібрати Київ. Проте, як повідомляє нам літописець, Борис не захотів «взняти руки на брата свого старійшого». Чому? Тому, що він був людиною дуже набожною та віруючою і не захотів проливати кров своїх співгромадян для того, щоб повернути собі втрачену владу. Він розумів, що держава неминуче порине у страшну громадянську війну, яка забере тисячі життів. Однак, його дружина розцінила це рішення, як прояв слабкості і майже в повному складі покинула того, з ким ще вчора отримувала славні перемоги на полі бою. Дізнавшись про це, Святополк вирішив убити свого рідного брата. З цією метою він послав декількох «боляр» із Вишгорода. Нам відомі навіть імена кількох із них: Талець, Єлович, Путьша, Ляшко, Горясер і повар Торчин. Саме останній і зарізав беззахисного Бориса, який, помолившись, просто ліг на постіль і прийняв смерть. Разом із Борисом було вбито і багатьох із тих, хто залишався з ним до останнього. Найвідомішим серед них є ім’я святого Георгія Угрина, який закрив собою князя. Декому з княжескьої дружини вдалось врятуватися. Наприклад, Моїсею Угрину, рідному брату святого Георгія. Саме цей Моїсей пізніше прийняв монашеський постриг, і саме його мощі знаходяться зараз в Києво-Печерській Лаврі. Бориса було вбито 24 липня 1015 року біля річки Альта, неподалік від Переславля Руського. 
 
5 вересня, на шляху до Києва, Святополк вбив і другого брата, Гліба. 
 
Цікаво, що рівно через 4 роки, а саме 24 липня 1019 року неподалік від Альти, тобто того місця, де було вбито Бориса, військо Святополка було на голову розбито Новгородським князем Ярославом. Святополк Окаянний був покараний. 
 
Святі князі Борис та Гліб увійшли в історію нашого народу як справжні мученики. Слово «мученик» з грецької можна було б перекласти як «свідок». Тому, наші з вами предки сприймали мученицьку кончину братів, як свідчення про інше Царство, яке не від світу цього. Для багатьох поколінь вони стали ідеалом християнського життя, ідеалом морального та життєвого подвигу. Влада, вплив, гроші – все це в їхніх очах не мало ніякої ціни якщо не підтверджувалося простими євангельськими істинами. Якими? «Возлюби Господа Бога твого… і ближнього свого, як самого себе». Весь їхній подвиг – це виконння заповіді про любов. Вони не захотіли за допомогою сили відстоювати свої земні права, обравши замість царства земного «Царство непорушне». Для них мир у країні був важливішим за власні амбіції та прагнення. Саме їх можна назвати справжніми патріотами своєї землі, адже їхній патріотизм підтверджується не гучними словами, а мученицькою кров’ю. І саме сьогодні нам, нащадкам святих князів та страстотерпців Бориса та Гліба, варто задуматися над тим, що і як ми робимо для блага нашого народу та нашої країни. І найголовніше, що ми маємо зрозуміти, це те, що єдинства неможливо досягнути через зброю та зло. Єднання можливе тільки в любові! І заклик до любові стосується всіх – і тих, хто на Заході, і тих, хто на Сході. Борис та Гліб можуть бути прикладом як для одних, так і для інших. Саме тому в пам’яті нашого народу їх імена закарбувалися разом із ще одним словом – Миротворці. Біля їхньої гробниці древньоруські князі приносили присягу про непорушення домовленостей, про взаємний ненапад.
 
Можливо, саме зараз прийшов час, коли і нам слід згадати про цю давню традицію і домовлятись про мир, закликаючи у свідки не спостерігачів із-за кордону, а Бога і святих страстотерпців Бориса та Гліба. І будемо сподіватись, що той мир, який несли вони, прийде на нашу землю та в наші душі!
 

 

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: