Модифікації тіла та їх наслідки для душі

Модифікації тіла та їх наслідки для душі

24/12/2015 1189
Значимість тіла в постмодерній культурі важко переоцінити, як і популярність експериментів, які проводять над ним наші сучасники. Старанність, з якою тюнінгує себе прогресивний соціум, сягнула й сфери бодімодифікацій – різнопланового прикрашання тіла через нанесення йому тих чи інших художніх «пошкоджень», а також «збільшення його функціональності». Пірсинг, шрамування, пластикові прикраси (ріжки, шипи, емблеми тощо), спліт язика – це те, що зараз особливо культивують представники новітніх субкультур.

Однак, окремі варіанти тілесних модифікацій користуються попитом не лише серед фрікових персонажів андеграунду, але й серед цілком консервативних громадян нашого суспільства. Найперше це стосується тілесної графіки, яка, попри часто показну «невинність», насправді не знає ні етичних, ні моральних, ні духовних (цитати зі Святого Письма, ікони, хрести тощо) обмежень.

У зв’язку з цим слід знати, що навіть найбільш «нейтральні» та «позитивні» татуювання мають однакову природу. Історія явища розпочинається ще з дохристиянських часів. Слово «tatoo» є похідним від таітянського «tatau» та маркезанського «tatu», що в перекладі значиться як «знак», «рана» чи «відмітка. Це пояснюється тим, що в той час відбитки на шкірі були знаками культових посвят, при яких засвідчувалася приналежність людини певному демону, який мав владу над конкретним плем’ям.

101405753741.jpeg        totem-pole.jpg

 
Це могли бути зображення тих чи інших язичницьких богів, а також пов'язаних з ними знаків чи написів. Місце розташування, візерунок і розміри тату визначалися звичаями і традиціями племені. В епоху тотемізму, коли племена ділилися на роди і мали певного «духа-предка», який, за їхніми віруваннями, охороняв рід, наявність татуювання завіряла певну кастову привілейованість: їх мали тільки військові вожді, жерці і глави родів, через що зображення на тілі вважалися дуже почесними. Вони були поширені по всьому язичницькому світі – від Нової Зеландії до Північної Америки.

З відкриттям Нового Світу татуювання потрапили до Європи, яка на той час вже мала свої графічні символи: відомо, що татуювання наносили стародавні слов'яни, греки, галли та германці, але тільки для того, щоб здійснювати магічні ритуали стародавнього культу. Щоправда, після того, як у Європі утвердилося християнство, «письмена» на тілі практично зникли, за винятком традиції таврування злочинців. Приміром, шулерам ставили на тіло знак у вигляді шестикутника, засудженим на галери робили напис «GAL», а порочним жінкам наколювали лілію на плече. Втім, з часом «таврованими» ставали також члени різних таємних товариств, кланів і робітничих союзів (треба сказати, що тату масонської символіки не втрачає своєї популярності й досі).

Повертаючись до призначення загадкових графіті на тілі стародавніх язичників, звернемо увагу на те, що найперше у дикому світі татуювання було окультно-магічною практикою, націленою на зміни станів свідомості та поведінки людини, і тільки згодом почало стосуватися художнього декору її тіла. Примітивні сакрально-магічні символи відображали язичницький світогляд людини й окрім вказівок на знак племені, роду чи соціальний статус їхнього власника, виконували ще й магічну функцію: за язичницькими віруваннями, вони «оберігали» людину від хвороб, бід і нещасть, залучаючи її при цьому до світу інфернальної магії.

Так, відомо, що в Африці, на Середньому Сході та в Південній Азії з найдавніших часів жінки наносили на свої тіла зображення, які начебто відганяли зло і притягувати щастя (звісно, за допомогою того ж таки «банального» окультизму). В багатьох африканських племенах, в шаманських культах Південної Америки подібні техніки збереглися до сьогодні, як і в іншій духовній традиції – на Сході (наприклад, Таїланд), де буддійські ченці татуюють своє тіло, бо вважають, що таким способом контактують зі стародавніми кхмерськими жерцями, в той час як єдиний, хто відповідає на подібні «сигнали», це диявол.

Сак_Янт01.jpg      13IMG_8265-1sc-600x400.jpg


Про схожі «властивості» своїх натільних малюнків говорять деякі світські носії «сакральних» тату. Як би «наївно» це не звучало, але окультно-магічний характер подібних зображень і їх непомітний зв'язок з інфернальним світом нікуди не зник. Навіть якщо татуювання найменше нагадує сатанинську символіку, його певна містична складова все одно присутня, як і відповідний вплив на життя людини. Нехай і незагрозливе й подекуди справді гарне тілесне графіті, воно програмує людину на певний лад – між нею та символічними образами на її тілі встановлюється певна духовна відповідність. Можливо, це одна з причин негативного ставлення Церкви до татуювань і всіх інших різновидів бодімодифікацій?

Відомо, що в Старому Заповіті нарізи на тілі асоціювалися з одержимістю. До прикладу, жерці Ваала, «могутнього» фінікійського та західносемітського демона, кололи себе ножами і списами, поклоняючись йому: «І стали вони кликати голосом сильним, і кололися, за своїм звичаєм, мечами та ратищами, аж лилася з них кров» (1 Цар. 18: 28). Так, язичницькі культи супроводжувалися різноманітними зовнішніми атрибутами, в число яких входило й татуювання/шрамування й зокрема, тату на честь померлих з метою входження із ними в контакт через транс під час окультних сеансів. Подібні дії в Старому Заповіті названо «біснуванням» (1 Цар. 18: 29).

Через це Господь застеріг ізраїльтян: «Заради померлого не робіть надрізів на тілі вашому, не наколюйте на собі письма. Я Господь» (Лев 19, 29). Сповіщаючи про це не воднораз (Второзак. 14: 1), Бог осудив і заборонив подібну практику. Богообраний народ мав сповідувати іншу систему цінностей, яка відторгала ритуальні вбивства, «священне» насилля та обоження пристрастей, з якими християнство бореться до сьогодні. А все тому, що Христос заповідав інше, акцентуючи при цьому духовну, внутрішню красу і зовнішню природну не-потворність людини, оскільки саме вона виражала образ і подобу Творця.

На сьогодні кожен християнин знає, що тіло – це не просто вмістилище душі, це храм Духу Святого, який ми отримали від Бога (1 Кор. 6: 19). Через таїнство Євхаристії в ньому перебуває Христос, тому якщо те, що дозволяли робити зі своїми тілами язичницькі племена, десь виправдано характером їхнього життя і його філософією, то для християн це стало недопустимим. Надто високою була ціна за наше спасіння, щоб так бездумно знехтувати цією настановою: «Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1 Корінф. 6: 20).

Загальноприйняті аргументи проти бодімодифікацій чи татуювань як таких завжди можна поставити під сумнів. Приміром, той факт, що склад фарби для тату шкідливий для здоров’я й через це вони можуть спричиняти навіть онкозахворювання. Подібні небезпеки можливі й при звичайному фарбуванні волосся, нарощенні нігтів, споживанні генномодифікованих продуктів чи користуванні косметикою. Свідома людина, звісно, зважить на це, однак апелювати до цього, аби пояснити «гріх» татуювань – безпідставно. Так, «чорнильні» візерунки на тілі можуть викликати алергію, бактеріальні чи вірусні інфекції, а інструменти, які використовують при їх нанесенні, можуть стати переносниками збудників гепатиту чи СНІДу. Так, татуювання псують шкіру, їх важко видаляти (навіть після його «стирання» від тату залишається блідий слід), а з віком вони виглядають потворно. Однак, це не привід забороняти тим, хто таки зважується на це, робити їх.

tattoo1.jpg      EGOR5942.jpg


Попри це, якщо шкідливість татуювань для здоров’я відносна, то психосоматичний вплив «натільних знаків» на людину абсолютний, оскільки вони накладають «тінь» на нервові закінчення людського тіла – світлову та інформаційно-енергетичну. Це порушує діяльність нервової системи, спотворені сигнали якої проектуються на психіку людини, деформуючи її. Однак найгіршим наслідком такої сумнівної естетки є вплив тілесної графіки (як і інших видів бодімодифікацій) на духовну сферу її життя. При чому це відбувається навіть тоді, коли людина просто по-своєму розуміє «красу» і виключно через це прагне «підкорегувати» себе.

Не випадково митрополит Антоній Сурожський казав, що «тіло – це видима частина душі», адже тіло – це не зовнішній, а внутрішній образ, який відбиває все, що людина транслює на нього зсередини. Спотворення тіла, звісно, не може однозначно свідчити про «спотворення» душі, однак, будь-які тілесні зміни (а тим більше радикальні) безпосередньо пов’язані з душевними трансформаціями людини. Зміна форми неминуче вносить корективи у зміст: про які внутрішні зміни може йтися, якщо люди подекуди настільки спотворюють свою зовнішність? Страшно подумати, що відбувається в середині тих, хто приміряє на себе образи інфернальних персонажів, не просто граючись у перевдягання, а буквально перекроюючи свої тіла. Саме тут настає момент, коли варто замислитись над проблемами своєї душі, які будуть тільки збільшуватися, якщо вчасно не зупинитися.

Попри це сказати, що те ж татуювання – це гріх, буде не зовсім правильно (так само, як і стверджувати протилежне), адже це явище має багато різних нюансів. Приміром, перманентний макіяж, який застосовують не лише для того, аби увиразнити окремі риси обличчя людини чи надати йому виграшного кольору, але й для того, щоб скорегувати післяопераційні шрами, пігментні плями. Не викликають осуду й татуювання «особливого призначення», прикладом якого став татуйований над вухом одного австралійського татуся слуховий апарат, на що він пішов, аби підтримати свою маленьку дочку, якій довелося його носити (http://foma.ru/avstraliets-sdelal-tatuirovku-sluhovogo-apparata-chtobyi-podderzhat-dochku.html)

Слід визнати: інколи татуювання значать більше, аніж своєрідна естетика, втілення чиїхось нездорових фантазій чи викривлене розуміння духовного світу, до якого ми всі так чи інакше належимо. Наприклад, зовсім іншу семантику мають «татуювання» коптів – єгиптян, які сповідують християнство. Неарабське населення Єгипту робить татуювання хрестика на зап'ясті, аби засвідчити свою відмінність від мусульман і в разі посягань на православну віру вберегтися від спокуси зрадити її. Це також свідчить про його готовність померти заради Христа в разі захоплення радикальними ісламістами й бажання бути похованим по-християнськи.

Таким способом копти проявляють свою любов до Бога і Його вчення в тих реаліях, в яких їм доводиться жити. Відомо, що подібна практика була й раніше – за часів св. Кипріяна Карфагенського. За свідченням диякона Понтія, біографа єпископа Карфагену, в ІІІ ст. християни зображували хрест навіть у себе на чолі, – за ним їх впізнавали під час гонінь і віддавали на муки. Однак, ті ж «православні татуювання» будуть відвертим святотатством у нашому з вами світі й тільки покажуть, наскільки мало ми насправді знаємо Христа. Навіть якщо «головне – це душа», така логіка не дає нікому права перефарбовувати й деформувати своє тіло за власними зразками, адже ми покликані розкривати в собі вже «готове» – образ і подобу Божі.

Не варто легковажити навіть з тату. В Євангелії Господь говорить про знаки на тілі людини виключно серйозно: в «Одкровенні» від Іоанна Богослова чітко сказано лише про «знамено» («ймення звіра, або числа ймення його»), яке робитиметься усім, не залежно від віку та статусу, на праву руку чи на чоло (Одкр. 13: 16-18), та Імена Божі на лобах людей (Одкр. 14: 1; 22: 4). Остання частина Нового Заповіту, звісно, напівметафорична, та й переддень Другого Пришестя Спасителя не прогнозовано віддалений від нас. Однак, слід замислитись над тим, що навіть зараз тату – це певна приналежність, вибір, а часто – знак відсутності свободи, а не її демонстрація.

tatuirovka-shtrih-kod-na-shee-01.jpg  http--3rm.info-uploads-posts-2011-08-1313092472_2359d0972d49.jpg


Цього не зміниш модифікаціями тіла, швидше вкотре доведеш протилежне. Те, що здається проявом інакшості та незалежності від загальноприйнятного – не більше, як міф: якраз епатаж, шок і культурний радикалізм – явища досить поширені на сьогодні. При цьому найчастіше вони стають проявами проблем людської душі, яких неможливо позбавитись малюнком на тілі чи черговим імплантом. А от що таки може їх вирішити, як і забезпечити такий бажаний протест проти неприйнятної «нормальності», так це сповідування вчення Христа. На сьогодні для того, аби бути не таким, як усі, достатньо просто бути православним християнином, і це перекриє усі тренди інакшості разом узяті. То, може, досить експериментувати зі своїм тілом, якщо «християнські» зміни душі обіцяють такий резонанс?

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: