Психологія "фаст-фуду" і споглядальний світ Христа

Психологія "фаст-фуду" і споглядальний світ Христа

27/10/2015 1217

Як складно «людині-що-біжить», не проминути в своєму житті Христа. Не сплутати, не упустити, не загубити чи не зрадити своєю дріб’язковістю і малодушністю. Поверхневі діалоги, швидкі перегляди, нетривкі емоції і такі ж здобутки всього, що трапляється на шляху того, хто спраглий все нових переживань і матеріальних «активів». Людина з психологією «фаст-фуду» сама не помічає, як її життя стає перебіжним, несуттєвим і випадковим, – механізмом, базових функцій якого вистачає, щоб існувати серед собі подібних і не почуватися самотнім принаймні у натовпі. Зазвичай така людина перебуває в ілюзії того, що веде активний спосіб життя та займає осмислену позицію, а тому легко піддається будь-яким маніпуляціям.

Однією з таких стала філософія, яку розкрив заслужений професор Мерілендського університету (США) та американський соціолог Джордж Рітцер у своїй культовій книзі «Макдональдизація суспільства» (1993). Йдеться про те, що на сьогодні принципи, на яких ґрунтується ресторанний бізнес закладів швидкого харчування (McDonald's зокрема), визначають характер організації соціуму та культури, чим запускають процес «макдональдизації». Саме поняття «фаст-фуду» з’явилося ще в доінтернетний період – у 80-х роках ХХ століття – і пов’язувалося зі швидким прийомом їжі («fast food» в перекладі з англійської – «швидка їжа»). Незабаром такий стиль харчування став стилем життя, довгий час закріпленим за «процвітаючою» американською нацією. Однак вже сьогодні філософія фаст-фуду набрала оборотів повсюдно – швидко, недорого та практично без зусиль дістати бажане; до того ж, без необхідності при цьому осмислювати бодай щось. Тепер «фаст-фуд» – це стратегія, яка виражає «активність», просте «щастя» і плотське задоволення життям.

В контексті явища фастфудоманії говорять також про так зване «кліпове мислення», що виходить з первинного значення слова «clipping» (невпорядкована добірка «випадкових» газетно-журнальних вирізок на задану тему) та бере початок від безсистемних переглядів музичних «фрагментів» – кліпів. Зараз воно асоціюється з «інтернет-мисленням», бо саме інтернет-контент особливо успішно підлаштовується під смаки користувачів (їх же й формує), які стрімко переглядають короткі відео, малоформатні тексти та безкінечні ряди якихось фото. Своєю швидкісністю, спрощеністю підходу та стереотипністю таке мислення стало невід’ємним складником психології фаст-фуду.

Людина з таким типом свідомості вживає все підряд, особливо ні над чим не замислюючись. Опинившись в інформаційному безмірі, вона переходить у «швидкісний режим» і перестає сортувати інформацію за смисловим принципом. Мережа змінює її, перебудовує її мислення, роблячи його «кліповим» – асоціативним, ірраціональним і позбавленим цілісного смислу. Зате «активності» тепер хоч відбавляй – у поспіху людина з психологією фаст-фуду «ковтає» все нові дози шаблонної інформації, яку знаходить, клікаючи по десяткам лінків у день. Вона «без ущербу» змінює локації, людей, які трапляються в її житті, смаки і, за тією ж логікою, істинні цінності, які у світі споживацтва перестають бодай-щось важити.

Гастрономічна метафора, заснована на подібності з їжею, яку пропонують заклади швидкого харчування, пов’язана з імітацією справжності – «зі смаком» чогось, але насправді БЕЗ нього самого. Харчові замінники, які благополучно заміщають собою здорову їжу, переросли своє пряме значення та сягнули сфери ціннісних переконань людини споживчої доби, яку, схоже, такий розклад цілковито влаштовує. Наш сучасник звик до поспіху, матеріального комфорту і «неускладненого» ставлення до всього, що входить до «списку» його потреб. Тому переконати його в необхідності перегляду своїх життєвих орієнтирів надзвичайно складно. Швидко, зручно і дешево – те на що найперше згідні всі, кому «пощастило» жити в ХХІ столітті. При цьому фаст-фудоманія, окрім тотальної залежності, стає незмінною характеристикою всього, що має місце в житті людини.

На психологію фаст-фуду активно працює фабрика «симулякрів» (послуговуючись термінологією Жана Бодріяра) – бездушних копій неіснуючих речей: дешевих замінників добра, любові, істини та навіть Бога. Вони органічно вписуються у світ «несправжності» та споживацтва, адже завжди знаходять ті, хто готовий інвестувати в них, і ті, хто згоден вживати таку «продукцію». При чому і ті й інші налаштовані на «прибуток-вже-сьогодні». Цьому активно сприяє бізнес-маркетинг, який покращує споживчі якості «фаст-фуду»: кольори, що викликають потрібні емоції, відповідні рекламні салогани та задекларована думка тих, хто так само заражений «швидкісною» філософією і радо ділиться нею з іншими.

Однак найстрашнішою версією такої психології є духовний фаст-фуд, який проявляться не лише тоді, коли саму духовність змішують з культурою, для якої характерна мінливість, моральна двозначність та отримання негайного задоволення. Йдеться про те, що людина автоматизує своє духовне життя, зводить його до стандартного набору церковних правил (часто незрозумілих їй самій), нашвидкуруч «організовує» свою молитву, поміж іншим згадує Христа, або підходить до спілкування з Ним по залишковому принципу, – якщо на це залишиться час, сили чи бажання. Такий підхід до духовності пов'язаний з міфом про те, що позбутися страждань чи досягти бажаного можна швидко та без «надмірних» зусиль. Проте шкідливість духовних «напівфабрикатів» стає очевидною вже тоді, коли виникає необхідність тривалої молитви (а людина звикла до «експерс-режиму»), багатоденного посту чи смирення, яке не можна виміряти «ще-зовсім-трішки». Адже домогтися духовної трансформації наскоком чи «сколотити» якісь «внутрішні» напрацювання «миттєво» неможливо. Принаймні, так, аби не впасти в часи випробувань і піднятися, якщо це таки відбулося.

Протилежністю фаст-фудному існуванню є споглядальний світ Христа, долучитися до якого можна тільки шляхом духовної активності та внутрішнього «спостереження» Бога. Візантійський православний святий та ісіхаст-практик XIV століття Григорій Палама вважав, що духовна діяльність приводить людину до «бачення» Бога. Під «діяльністю» чи шляхом сходження до Останнього він розумів очищення серця, покаяння і безсловесний спосіб життя – практику «священної безмовності», ісіхазму, що потребує поривання з усім мирським. Такий шлях, кожен у своїй версії, проходили святі. Ми ж настільки прив’язані до світу цього, що подібне аскетичне «споглядання» в нашому гіпотетичному «виконанні» виглядає сумнівною альтернативою духовному фаст-фуду. Однак, попри цю очевидність, навіть найменші порухи в бік Бога наближають нас до Нього, як і духовний «нейтралітет», такий зручний в епоху макдональдизації, віддаляє нас від Христа.

Російський філософ Іван Ільїн в «Аксіомах релігійного досвіду» (1956) казав про необхідність пізнання Бога через «одухотворене серце» (яке характеризує любов до Бога), духовне споглядання та розум, який має бути очищеним, «тверезим» та відповідальним. Саме «сердечне споглядання», що окрилює душу людини, на думку філософа, є «найдорогоціннішим релігійним актом», досвід якого набувається через очищення «духовною любов’ю». Ільїн був переконаний, що споглядальне бачення – це бачення «духовне», яке не просто очищує людину (її отруєну «фаст-фудом» свідомість – автор), поглиблює її чуттєвість, але й надає будь-якій культурно-творчій діяльності особливої глибини, життєвої сили, змістовного багатства та духовної значущості. Завдяки такому «спогляданню» Бога та Його безпосередньої участі людина оновлюються, очищуються і поглиблюються. Всі сфери її життя заживають новими змістами: виховання, дружба, шлюб, сім'я, лікування, суд, військова справа, політика тощо. Це саме той ціннісний вимір, який геть-чисто відсутній у споживацькій психології фаст-фуду і найчастіше в практиці нашого з вами життя.

Преподобний Серафим Саровський вважав, що коли людина входить в стан споглядання Бога, вона бачить там Саму Істину. Святий казав, що людина, яка по-справжньому любить Бога, вважає себе подорожнім на цій землі і споглядає тільки Його. Однак, ми ладні «споглядати» все, що завгодно, тільки не свого Творця. Суєта настільки поглинає нас, що ми «не маємо часу» заглиблюватися не те, щоб у Бога, але й в самих себе. Відчуваємо свої серця тільки тоді, коли відчуваємо біль, а про душі згадуємо тоді, коли в них порушується спокій. Тому часто Господь «змушений» вдаватися до радикальних мір, аби нагадати «людині-що-біжить» про Себе. «Але як можливо цілковито та спокійно зануритися у споглядання Бога і повчатися в законі Його та всією душею підноситися до Нього в полум'яній молитві, залишаючись серед невгамовного шуму пристрастей, які воюють у світі?», – це питання було риторичним для преподобного Серафима, для нас же воно з категорії насущних.

Навіть якщо розмежовувати «бюджетну» психологію фаст-фуду та просто активний спосіб життя – насичений, концентрований та діяльний – слід розуміти, що в «не-поверхневих» існуваннях духовність також часто зведена до митей, практично не причетних до споглядального світу Христа. Однак, вони можуть стати опорними, якщо правильно організовувати молитву (яка може «встановлювати контакт» із Господом серед мирської суєти), участь у Таїнствах Церкви, читання духовної літератури тощо. Впровадити таку практику в своє «активне» життя не просто, але результати не змусять себе чекати, адже «розумна», сердечна молитва – це перший крок до споглядання Бога. «Другим» мають стати конкретні справи, які б підтверджували нашу відданість Христу. Так один з великих вчителів середньовічної Церкви, преподобний Ісаак Сирін вважав, що споглядання у поєднанні з діянням – це богоугодна справа. Відштовхувався від цієї думки й публіцист і проповідник ХІХ століття святитель Феофан Затворник, який казав про активізуючу силу споглядання, яке має бути поштовхом і керівництвом до діяльності – безпосереднього результату цього споглядання. До такої формули життя має прагнути кожен християнин, не залежно від того, з якою психологією чи в якому режимі йому доводиться існувати.

Американський католицький богослов і містик середини ХХ століття Томас Мертон у книзі «Нові зерна контемпляції» (1962 р.) характеризував споглядання «як найвище вираження інтелектуального та духовного життя людини», як «чітке усвідомлення безконечного Буття», «усвідомлення нашого випадкового існування як даності, як дару від Бога, як щедрого дару любові». Називав це духовним баченням (осмисленням реальності Джерела – Бога) і духовним пробудженням, яке виражається в активному, свідомому житті, в якому відчувається присутність Бога. Втім, через відволікання на зовнішню суєту нам не вистачає сил, аби втримати себе у теперішньому – «в присутності Бога». Про це сказав вже наш сучасник, православний англійський єпископ Калліст (Уер), який переконаний у тому, що споглядання потребує концентрації на теперішньому моменті, ми ж «то згадуємо минуле, то смакуємо майбутнє, то плануємо, чим зайнятися».

Ми – люди з психологією фаст-фуду, які не звикли просто покладатися на волю Божу (хочемо все контролювати самі), не звикли чекати Його Милості (працюємо на швидкий і зримий результат), не звикли брати снагу на те, що матиме віддачу не в світі цьому... Тому духовне споглядання і Христос нам поки чужі. Але все може змінитися вже сьогодні. Для цього потрібно пізнавати Бога – йти Йому назустріч і приймати від Нього все, що Він для нас заготував. При цьому не так важливо, яку їжу їсти і в якому темпоритмі пробігати своє життя, як те, що в щоденному «графіку» кожного має бути «графа» для Христа. Тоді все відбуватиметься вчасно і з тією затратою сил, на яку здатна конкретна людина. А ще потрібно любити – людей, подароване життя і безумовно Бога, Який в момент духовної готовності людини (в момент звільнення від психології фаст-фуду) відкриє для неї Свій споглядальний світ.

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: