Те, що робить ЇХ «справжніми»

Те, що робить ЇХ «справжніми»

19/10/2015 1039

Цього разу про мужчин. «Ідеальних» і не зовсім, «справжніх» і тих, хто тільки на шляху становлення до цієї домінанти. По-світському успішних і тих, хто ще «не відбувся», інтелектуалів і зовсім простих, вродливих і просто «кращих за», яскравих і практично не помітних; тих, хто підкорив «олімп слави», і тих, хто усамітнився в безлюдних нетрях з молитвою за увесь світ. Про чоловіків, з яких розпочався антропологічний відлік нашої планети та яким на початку було довірено владу над усім, над чим Бог працював шість «днів» з моменту створення Всесвіту. Про всіх, кому навіть після гріхопадіння Господь відвів у світі почесне місце «куратора», а згодом заповів охороняти віру православну та традиції Святої Православної Церкви.

Наскільки їм це вдається і в якому форматі тепер існує та сама чоловіча «справжність» говоримо не лише ми. Міфи та антиміфи про «ідеальних» чоловіків – одна з улюблених тем жіночого журнального «ґламуру», який дає зрозуміти різновіковим читачкам, що віра у «досконалість» чоловічої статі має завершитись разом із читанням «Русалоньки» Ганса Крістіана Андерсена. Натомість акцентує увагу на «справжності» чоловіків – яка, за тією ж медіа-версією, ґрунтується на трьох «-є» – заробляє, дбає і кохає. Здавалося б, виправдані та належні характеристики тих, хто стає мужчиною, чоловіком чи батьком. Однак, контурність і відносність таких характеристик стає зрозумілою вже тоді, коли зіштовхуєшся з тим, що культивує в споживачах чоловіча преса, яка однією з перших формує певний стереотип «героїв» нашого часу.

Критерії, за якими світський глянець визначає «справжнього» чоловіка, знаходяться в рубриках інтиму, кар’єри, моди, авто-новинок та спорту. Сучасному мужчині пропонуються десятки прийомів для того, «аби залишатися стильним і не жертвувати власним комфортом» (GQ з приводу стилю одягу Майла Кітона, на який має зважити стильний представник чоловічої статі) та кілька способів, аби «стати популярним у жінок, не роблячи для цього нічого» (Maxim). Бо світ знає, «скільки тобі потрібно с…су для вічної молодості» і що робити, аби прокинутися героєм в очах коханої (безумовно – відвезти її на шопінг) (там же). «Вдала кар'єра, процвітаючий бізнес, спортивні автомобілі, вілла на Майорці, рахунок у Швейцарському банку, хороша подружка» і щасливе, успішне життя (MENSBY.COM), – все це в одному «смітнику» з фото «справжніх» альфа-самців і оголених жінок, які, очевидно, мають «прикрашати» життя подібних мужчин.

Не хочеться демонструвати ханжество та вдаватися до пуританства, адже не секрет, що впевнені у собі та впливові чоловіки найперше приваблюють жінок. Втім, вважаю, варто завбачити часто плачевні результати того, як такий сильний та, на думку слабкої половини людства, «надійний» мужчина, приводить до краху не лише себе, але й найближчих для нього людей тільки тому, що стрижнем, який визначав його суть, був не Христос. Ні багатство, ні успіх, ні зовнішня привабливість самі по собі не є гріхом, і нам відомі приклади тих, хто блискуче комбінував це з певними духовними «практиками» чи був при цьому порядним сім’янином, люблячим чоловіком та хорошим батьком. Однак, стягуючим елементом у цьому практично завжди був Бог. Він не робив цих мужчин ідеальними, але відчутно сприяв розвитку в них цінних чоловічих якостей, завдяки чому вони ставали гідними прикладами чоловічості.

Єдиним ідеальним Чоловіком, Якого знало людство, був Іісус Христос. Безсумнівно, фізично сильний (працьовитий «син» теслі), сміливий, мужній. Він йшов проти системи та відкрито протистояв авторитету та хибному християнству фарисеїв. Іісус рішуче відстоював Слово Боже (до прикладу, вигнавши худобу і міняйл з Єрусалимського храму, перекинувши їхні столи (Ін. 2: 14, 15)) та відважно приймав на себе удар тоді, коли прагнув захистити своїх учнів (під час арешту перед великою стратою Христос Сам вийшов до стражників і попросив відпустити апостолів, які хотіли вберегти Його (Ін. 18:8)). Саме Він віддав життя заради тих, кого хотів бачити спасенним, і навчав готовності до такої жертви хоча б по відношенню до своїх друзів (Ін. 15: 13).

Вигнання торговців з храму

Ерудований, мислячий, мудрий і глибокий. Він розмірковував над таємницями природи та загадками світотворення, Божественним Промислом та призначенням людини на Землі, при цьому говорив гарно й мав тонке почуття гумору. Іісус був наділений «поетичною душею» – Він захоплювався красою польових лілій та червоних анемонів, якими були всипані галілейські поля навесні (Матв. 6: 28, Лк. 12: 27). Христос казав, що Бог піклується навіть про маленьку пташку, не даючи їй померти з голоду, та Сам проявляв співчуття і милосердя по відношенню до інших (прощав гріхи та зцілював навіть найбільш «безнадійних»). Незбагненну великодушність мав Мужчина, Який, будучи розіп’ятим на хресті, молився Своєму Батькові: «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк., 23: 34).

Іісус шанував батьків та з великою повагою ставився до жінки, навіть занепалої, про блудні гріхи якої було відомо всім (історія самарянки (Ін. 4: 1-42), публічний захист жінки, яка втирала своїм волоссям миро в ноги Господа (Лк. 7: 36-50), та блудниці, яку «справедливо» хотіли побити камінням (Ін. 8, 2-11)). З поважанням він згадував жінок у своїх притчах й надав високого духовного статусу жінкам-мироносицям, які першими сподобилися дізнатися про Його воскресіння. Свою Матір Христос вшанував як «найчеснішу херувим і найславнішу без порівняння серафим», що буквально перекроїло старозавітні уявлення про те, яким має бути ставлення до «кращої» половини людства.

Христос і грішниця

За життя Христос був духовним лідером й авторитетом для тисяч людей, які вірили Йому та йшли за Ним. Але Його «успіх» був заснований на смиренні, простоті й всеохопній любові до людей, що ідеально доповнювало його чоловічі риси характеру. Він мав усе, але від усього відмовився заради того, аби по великій любові викупити гріхи людства та дати йому шанс на спасіння. Подекуди Його сердечне смирення набувало немислимих форм – Господь омив ноги Своїм учням, подавши приклад того, як слід вчиняти з ближніми (Ін. 13: 12–15). При цьому Він залишався мужнім чоловіком, а все тому, що Його сила була заснована на вірі («Ісказав їм: щови такі боязливі? Чому не маєте віри?» (Мар. 4: 40)) та абсолютній довірі Господу, без Якого Христос не робив нічого («Ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого» (Ін. 6, 65)).

Він був Богом, але й реальною людиною, Яка відчувала біль, страх (молитва у Гетсиманському саду) і вміла плакати (Ін. 11 35). Йому доводилося протистояти спокусам диявола (сорокаденне перебування в пустелі) і приймати складні рішення, на які не наважувався ніхто з Його наближених. Але не це визначало Його «справжність» – Христос був до кінця вірним Своєму Батькові й Церкві, яку заснував. Такий образ Іісуса викликає не лише благоговіння перед Богом-Сином, але й повагу до Бога-Чоловіка, Який безперечно є Тим Мужчиною, Якого мають обирати за взірець наші сучасники.

Христос у пустелі

Слід сказати, що Свята Православна Церква знає багато чоловіків, які пішли шляхом Христа й успішно його подолали. Одним з таких був Миколай Чудотворець – улюблений святий не лише православних, але й інших християн всього світу. Архієпископа Мир Лікійських дуже любили, бо він був добрим, чуйним, справедливим, щедрим та смиренним. До прикладу, святий Миколай таємно залишив гроші чоловікові, який через злидні вирішив зробити безчесними своїх дочок. Втім, будучи милосердним до стражденних, він був непримиримим борцем з язичництвом – руйнував ідолів, капища і викривав єретиків.

Як справжній чоловік вчинив святий на Першому Вселенському Соборі, вдаривши по щоці олександрійського священика Арія, який засумнівався в Божественній природі Христа і назвав Його найвищим творінням Бога, а не Богом-Сином та Творцем. За цей вчинок отці Собору позбавили святителя атрибуту його архієрейської гідності (омофору) і кинули в темницю, однак мужній вчинок святого був виправданий Самим Богом: Христос подав святителю Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця поклала на нього омофор. Такою була християнська ревність чоловіка, який був образом кротості та правилом віри, яка робить «справжність» надійною.

Святий Миколай і Арій

Непересічним мужчиною був Великий Київський князь Ярослав Мудрий, при якому Русь досягла широкого міжнародного визнання. З його родиною прагнули породичатися найбільші королівські двори Європи, що мало неабиякий успіх, адже у своєму другому шлюбі зі шведською принцесою Інгігердою (святою благовірною княгинею Іриною) князь виховував десятеро дітей. Мудрий батько дав їм чудову освіту (включаючи знання декількох мов) і виховав у найкращих православних традиціях, зробивши прикладом моральності та благочестя. Ярослав Мудрий навчав своїх синів любити один одного так, щоб між ними був Бог, Який мав сприяти княжичам у боротьбі з ворогом і забезпечити мир на Руській землі. Своєю добротою та милістю до злиденних відомий і сам Ярослав Мудрий.

Не зважаючи на кульгавість, князь був на рідкість харизматичним чоловіком. Не ставала вона на заваді й хоробрості святого, який мав строгий норов та вів скромне, як для князя, життя. Благовірний князь мав велику бібліотеку, багато читав і вважав книги «ріками, які здатні напоїти мудрістю». Та понад усе він любив Бога, якому завдячував тим, що сів на великокнязівському престолі у Києві. Ярослав Мудрий будував храми та сприяв розвитку духовної освіти на Русі, чим викликав шанобу не лише у своїх сучасників, але й у наступних поколінь.

Ярослав Мудрий

Зразковим мужчиною був святий благовірний Олександр Невський, який вже з підліткового віку супроводжував свого батька у воєнних походах. В шістнадцять (!) юнак почав самостійно княжувати в Новгороді, у дев’ятнадцять одружився, а в двадцять виграв свою першу самостійну битву – Невську. Вона не просто прославила його як мудрого стратега та сміливого полководця, але й заклала гарну традицію воєнних перемог святого – у своєму житті він не програв жодної битви. Як і слід очікувати від «справжнього» чоловіка, основні воєнні здобутки Олександра Невського припали на молоді роки, в зрілості він зробив акцент на політичній та дипломатичній кар’єрі, зрідка виступаючи як воєначальник. Він також займався благодійністю (зі своєї казни викупав русичів з полону) і був патріотом своєї землі. Окрім внутрішнього стрижню та князівського титулу, в Олександра Невського була яскрава зовнішність – красива та велична. Але найперша заслуга святого в іншому – завдяки йому проповідь християнства розповсюдилась в північних землях поморів, а в Золотій Орді була створена православна єпархія.

Його глибока віра, хоробрість і благородство – ті критерії, яких мають досягати справжні чоловіки чи хоча б прагнути цього. Жаль, що не цьому вчать популярні інформаційні ресурси. Проте, слід віддати належне тим «звичайним» мужчинам, які сьогодні проявляють шляхетність, мудрість, силу, сміливість, надійність та відданість Богу, – тим, хто зазвичай стає найкращими чоловіками, батьками чи духовними наставниками. Багато таких саме серед православних християн, які не втрачають достоїнства та звитяги навіть тоді, коли у чоловічої статі спостерігається виродження (винищення?) маскулінності. При цьому деякі з них нерідко проявляють себе ще й як справжні герої.

Олександр Невський

Особливо вразила позиція окремих постраждалих у міжконфесійному конфлікті, що стосувався захоплення УПЦ КП одного із православних храмів Тернопільської області. Молоді хлопці-семінаристи, безпосередні жертви неправомірної бійні, зняли відео, в якому відверто заявляють про свої світоглядні та життєві переконання. Ці хлопчики… яким, вочевидь, ледь за двадцять, хлопчики, яких, можливо, навіть не помітиш у натовпі, хлопчики, які готуються проповідувати Слово Боже, – вони повелися, як справжні чоловіки. Юнаки не просто фізично захищали віру та своїх побратимів, а сміливо сказали про те, що готові йти до кінця, якщо знадобиться боротися за Христа.

Семінаристи з Почаєва, які стали на захист своїх єдиновірців

Тож, про мужчин, які в багатьох своїх чоловічих якостях гідно наслідують тих, кого ми шануємо в сонмі святих і подвигам яких не перестаємо дивуватися. Вони працьовиті та успішні; мужні, відважні, дбайливі. Цікаві, мудрі, щедрі, і люблячі – чудові чоловіки, достойні батьки, пастори та просто хороші мужчини, якими хочеться захоплюватися та пишатися. Але найголовніше те, що вони православні – себто з тих, хто готовий на подвиги не тільки заради коханої жінки, сім’ї, Батьківщини, але найперше заради Бога. І я переконана, що саме це робить їх якщо не «ідеальними», то без сумніву «справжніми». Втім, це лише приватна оптика, тому утопія це чи реальність – вирішувати вам.

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: