Богослужіння українською мовою: «за» і «проти»

Богослужіння українською мовою: «за» і «проти»

12/09/2015 1862

Богослужіння Православної Церкви – складний і гармонійно укладений механізм, який укладався протягом століть. Коли людині доводиться відвідати Божественну Літургію в православному храмі, послідовність богослужбових подій, в поєднанні зі співом церковного хору, спонукають до глибоких роздумів над сутністю власного буття та щирої молитви.

Історія становлення богослужіння у кожної Помісної Церкви своя. В нас же початок всьому було покладено не стільки від часу Хрещення Київської Русі, скільки від днів, коли на наші землі прийшла богослужбова церковно-слов’янська мова.  Лише з цього етапу можна говорити про розвиток богослужбової практики на Русі.

Неправильно вважають ті, хто каже, що церковно-слов’янська, це російська чи старо-болгарська мова. Насправді, ця мова було спеціально створена для того, аби бути вживаною лише під час богослужінь. Процес перекладу грецьких богослужбових текстів тривав не одне століття. До написання богослужбової літератури доклав своїх зусиль не один відомий на Русі святий.

Шлях встановлення церковно-слов’янської мови, як богослужбової, теж є надскладним та сповненим різноманітних перипетій. Тому сьогодні православні віруючі, які вважають себе приналежними до слов’янської культури, а серед них: українці, білоруси, росіяни, поляки, серби, чехи, словаки та словенці, хорвати, болгари, боснійці, чорногорці зберігають церковно-слов’янську мову за богослужіннями, як неоціненний скарб.

Якщо відвідати православний храм в Чорногорії, Боснії, Сербії, Словаччині чи Словенії, Білорусі, Болгарії, Росії, Україні, Чехії, Хорватії чи Польщі -  скрізь буде чутно церковно-слов’янську мову. Напевно це один з тих ланцюгів, який об’єднує сьогодні держави зі спільним минулим, культурою та звичаями.

В силу певних історичних обставин, які спіткали нашу земну Батьківщину, а це зокрема і розкол Української Православної Церкви, все частіше можна знайти настрої, які дискредитують церковно-слов’янську мову як богослужбову, альтернативою пропонуючи українську. Представники відокремлених церковних спільнот спекулюють цим питанням, беручи гасло про богослужіння українською одним з основних в своїй риториці.

Однак до цього питання потрібно ставитись набагато глибше, аніж до якогось «партійного гасла», оскільки проблематика перекладу богослужбових текстів українською та дотичні до цього нюанси мають ряд певних недосліджених моментів, які можуть вплинути швидше негативно на саму структуру і зміст богослужіння.

Складнощі перекладу

В першу чергу, говорячи про богослужіння українською мовою, варто задуматись над труднощами перекладу. Ні для кого не є таємницею, що ті церковно-слов’янські тексти, які Православна Церква століттями використовує за богослужіннями, насправді теж мають певні неточності.

Зазвичай, першоджерелом були тексти грецькою мовою, а перекладали їх слов’яни, які не досконало були знайомі з грецькою. Однак, грецька мова є багато в чому неспівставимою з церковно-слов’янською, чи будь-якими іншими мовами слов’янського мовного басейну. Тому навіть тепер, порівнюючи богослужбові тексти, які написані грецькою і церковно-слов’янською, можна знайти деякі невідповідності, спричинені неточністю перекладу.

Враховуючи терміни перекладання богослужбових текстів з грецької на церковно-слов’янську, а це відбувалось не одне сторіччя, стає зрозумілим, що ані фізично, ані текстологічно нереально провести подібну роботу навіть за 20-30 років. Тому, для того, аби розмірковувати щодо відправи богослужінь українською, необхідно, в першу чергу, розуміти складність і довготривалість процесу перекладу.

Плутанина у вже наявних перекладах богослужбових текстів

Роботу над перекладом церковно-слов’янських текстів в різні періоди історії відбувались в середовищі неканонічних православних конфесій та греко-католиків. На превеликий жаль, бажання зробити богослужіння більш зрозумілим, насправді створило лише плутанину, яка сьогодні яскраво виявляється хоча би в тому, що під час богослужінь в цих церквах навіть відома всім молитва «Отче наш» має кілька інтерпретацій.

Що вже казати про зміст інших, більш складних богослужбових елементів: тропарів, кондаків, ікосів чи стихір. Більше того, іноді можна зустріти випадки, коли в храмах однієї конфесії використовують переклади різних авторів, що фактично вносить безлад в структуру богослужіння. Такі випадки досить часто можна зустріти в храмах УАПЦ.

Чи всю богослужбову літературу перекладено?

Насправді, навіть якщо відкинути вище наведені аргументи, ми зіштовхуємось з проблемою наступного характеру – богослужбові тексти, які вже перекладено українською, складають лише третину церковно-слов’янських оригіналів. Майже неперекладеними лишаються мінеї, які складають ледь не 60 відсотків річного кола богослужінь Православної Церкви. Відсутній також переклад «Тропаріону», «Типікону» (Устав богослужіння Церкви) та інших важливих книг.

Трапляються випадки, коли тексти перекладаються ледь не «на ходу» - без текстологічного та богословського аналізу. Подібні ситуації негативно впливають на богослужіння, змінюючи його богословський, історичний, а іноді навіть догматичний зміст. Те ж стосується і вже наявних перекладів Святого Письма українською мовою.

Церковний спів в контексті перекладених богослужбових текстів.

Ще одну складність вжитку богослужбових текстів українською мовою складає складність їх вжитку в контексті вже наявних нотних творів. Сотні композиторів трудились над покладенням богослужбових текстів на ноти, що дало змогу прикрасити богослужіння. Зрозуміло, що трудились вони лише в межах церковно-слов’янської мови.

Відтак, відсутність україномовної партитури для церковного хорового співу є теж однією з невирішених проблем в питанні впровадження богослужіння українською мовою.

Шляхи вирішення.

Безумовно, бажання прихожан православних храмів розуміти, про що йдеться в богослужінні, є абсолютно природнім і таким, яке потребує уваги представників духовенства. Однак, як показує практика «терміновий переклад» богослужіння українською зовсім не вирішить проблеми.

Корінь цієї справи насправді полягає в тому, що з боку Церкви мало хто хоче пояснювати, про що йдеться, а з боку мирян – мало хто хоче взяти і розібратись. Закинути церковно-слов’янську було би нерозумним вирішенням питання з багатьох причин, в тому числі, через універсальність і довершеність цієї мови, як богослужбової. Тому, хотілось би вірити в те, що обидві сторони знайдуть в собі сили порозумітись в цій ситуації та знайти в собі сили і час на те, аби навчати і навчатись.

Мало просто українізувати богослужіння, оскільки у прихожан того чи іншого храму немає базової підготовки в напрямку дослідження Святого Письма та елементарних норм православного догматичного богослів’я. Скажімо, уривок з Херувимської пісні: «Піднімімо ж ми Царя всіх, Якого в славі несуть ангельські чини невидимо. Алилуя», - мало про що скаже його слухачам. Та і взагалі, можливо лиш кожен четвертий, знає роз’яснення терміну «херувим». Також, мало хто пояснить, що означає «алилуя», «амінь» і т.д..

Тобто, виходить, що перш ніж говорити про українізацію богослужіння потрібно детально розібратись в його сутності, побудові, термінології і т.п.. Інакше, якою б мовою служба не відбувалась, все це для людини лишиться лише набором незрозумілих слів. А якщо можна розібратись в українізованій термінології, тоді чому ж раптом немає бажання дослідити те ж саме, тільки церковно-слов’янською?

Наостанок, для того аби розвіяти одну з основних легенд представників «Київського патріархату» стосовно церковно-слов’янської мови, варто було би навести слова екс-митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенко), який казав наступне: «У храмах нашої Святої Церкви ми молимося церковнослов’янською мовою, мовою святих слов’янських вчителів Кирила і Мефодія. Ця мова свідчить про те, що всі слов’янські народи віками стоять на основі молитовної єдності, це мова святого Володимира Хрестителя нашого, це мова, якою молились мужні українські козаки. Тому слов’янська мова для наших віруючих людей стала мовою традиційною, святою… Питання мови (богослужіння — авт.) повинні вирішуватися не самочинно і стихійно, як кому спаде на думку, а за архіпастирським благословенням».

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов:

Ivan Petryshyn
[B]моліться українською, щоб бути з Українським Народом. [/B]
[B]моліться старо-слов'янською, щоб бути з усіма Слов'янами на противагу і задля со-причастя із Римо-Католицькою Церквою.[/B]