Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, як «предтеча» неоунії

Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, як «предтеча» неоунії

13/11/2015 790
За хвилею міжконфесійних баталій, яка захлеснула Україну протягом 2014-2015 років, в багатьох поза увагою лишилась ситуація, яка в перспективі може відіграти роль серйозного індикатора змін в середовищі невизнаних світовим Православ’ям українських православних конфесій. Йдеться про нещодавно висловлене бажання Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ об’єднатись з УГКЦ.

Правильніше було би сказати, що ініціатором подібної метаморфози є не стільки Собор УАПЦ(о), скільки її очільник – архієпископ Ігор (Ісіченко), оскільки подібну пропозицію він послідовно втілює в життя вже не перший рік. Чого варті лише його співслужіння з представниками РКЦ та УГКЦ. Особливо привертає до себе увагу риторика керманича УАПЦ(о). Коли ж пропозицію про об’єднання з УГКЦ було офіційно озвучено 1 квітня 2015 року на засіданні XXV єпархіального собору Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, не всі сприйняли її з ентузіазмом.

Як вказано на сайті УАПЦ(о): «…(Собор) звернувся до Блаженнішого Патріярха Святослава та єпископату Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійної та адміністративної єдности між Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ та УГКЦ. Розпочався діялог, котрий успішно розвивається протягом 2015 р. Але частина священиків і парафіяльних громад відмовилася від участі в цьому діялозі й залишила Харківсько-Полтавську єпархію».

100_4050.jpg

Учасники т.з. екуменічного молебня – представники УАПЦ(о), УГКЦ та РКЦ

За даними УАПЦ(о), після описаних подій цю, і без того малочисельну, релігійну організацію покинули 17 священиків. Однак, спостерігаючи завзятість архієпископа Ігоря (Ісіченка) в напрямку реалізації його задуму, складається враження, що УАПЦ(о) впевненими кроками йде до самоліквідації.

Для того, аби зрозуміти причину подібної «самопожертви», варто замислитись над мотивами самого процесу, тобто – чому в УАПЦ(о) вирішили об’єднатись з УГКЦ? В принципі, головна відповідь на це запитання лежить фактично на поверхні. З ухвали 2-ї XXV єпархіального Собору УАПЦ(о) читаємо наступне: «Керований прагненням до подолання церковного розколу, натхнений Господнім побажанням «щоб усі були одно» (Ін. 17:21), беручи до уваги суспільну потребу в творенні єдиної Помісної Церкви в Україні, переконавшись у неможливості канонічного поєднання з Українськими Православними Церквами в діяспорі, відкидаючи неканонічні шляхи творення церковних об’єднань, вірячи в перспективу сопричастя Української Церкви з Церквами старого і нового Риму, XXV єпархіяльний собор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви ухвалює:

Звернутися до Блаженнішого Патріярха Святослава і синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдностиХарківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємницею київської духовної традиції.

Доручити архиєпископу Харківському і Полтавському Ігореві розробити стратегічну програму розвитку Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відповідно до цих порад.

Настоятелям парафій провести роз’яснювальну роботу в громадах про історичні витоки єдности Київської Церкви, причини її поділу та канонічні перспективи відновлення єдности».

DSCN8819.jpg

Представники УАПЦ(о) та РКЦ за спільною літургією

З усього наведеного вище стає зрозумілим одне: УАПЦ(о) не прийняли в число УПЦ в США чи Канаді, які є в підпорядкуванні Константинопольського Патріархату. Вочевидь, саме тому архієпископ Ігор (Ісіченко) вдався до подібної ідеї. Об’єднатись з УАПЦ чи УПЦ КП ця релігійна організація просто не змогла б, оскільки в УАПЦ Ісіченко вже був, а в УПЦ КП навряд чи ризикнули б своєю репутацією, приймаючи в клір настільки неординарну (в сенсі його сприйняття православної еклезіології) особистість. Хоча, знаючи що чекає «новоприбулих» в УПЦ КП, Ісіченко, напевно, і сам не схотів би стати членом цієї юрисдикції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Греко-католики активизировали прозелитическую деятельность на востоке Украины

Отже, мета пропозиції одна – вступити в постійне євхаристійне спілкування з УГКЦ і, посередництвом цього, отримати легалізацію для своєї структури. Статись це може ще і тому, що УГКЦ є частиною РКЦ, яку сьогодні, навіть в окремих Помісних Православних Церквах, прийнято називати «західно-християнською» церковною структурою. Особливо помітно тут виділяється Константинопольський патріархат. Враховуючи те, що Константинополь і Ватикан в 1964-му році зняли одне з одного анафеми, а екуменічний рух на Фанарі сьогодні сильний, як ніколи, можна припустити, що формула, про яку мріють в УАПЦ(о), в подальшому може спрацювати.

Справа ще і в тому, що з початку ХХІ століття Константинополь і Рим пішли на сильне зближення, кінцевою метою якого, за даними різних релігійних експертів, є об’єднання християнського Сходу і Заходу в єдину структуру. В силу цієї «дружби», в Константинопольському Патріархаті кардинально змінили риторику у відношенні до РКЦ, а відтак, головний сателіт останніх – ГКЦ теж перебуває в полі милості Константинополя. Фактично Фанар неофіційно визнає наявність благодаті Святого Духа в РКЦ, а відтак і в УГКЦ.

Виходячи з цих міркувань, послідовність та твердість дій архієпископа Ігоря (Ісіченка) є цілком зрозумілою. Однак, подібні перипетії наштовхують на роздуми про наступне – а чи не підуть подібним шляхом й інші українські православні конфесії, які зараз знаходяться відірваними від співпричастя з усім світовим Православ’ям? Враховуючи реалії, які сьогодні спостерігаються на українському міжконфесійному полі, така думка знаходить свої відгуки.

Спостерігаючи за нинішньою діяльністю таких конфесій, як УАПЦ та УПЦ КП, складається тверде враження, що представники цих деномінацій не налаштовані на конструктивний діалог та виправлення власного становища. І перша, і друга – цілком самодостатні структури, які цілковито задоволені тим становищем, в якому вони знаходяться. І якщо в УАПЦ ще хоч якось намагаються зважати на позицію інших Помісних Православних Церков, то в УПЦ КП вже давно дали усім зрозуміти, що в них цілком обійдуться і без визнання.

Це видно і з тієї риторики, яка все частіше звучить з вуст офіційних представників Київського патріархату, і з тих агресивних дій по відношенню до УПЦ, які в УПЦ КП вважають «встановленням справедливості». Будь-які намагання представників Помісних Православних Церков переконати Київський патріархат в тому, що їхній шлях є деструктивним, наштовхуються на агресію в стилі: «Самі розберемось!», «Москва всіх купила!» і т.п..

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Раскол - путь в унию

Однак, як би там не було, але мине деякий час, коли в цих православних конфесіях вже не зможуть грати на політичних почуттях окремої частини населення України. Тоді питання про відсутність єдності зі Світовим Православ’ям все частіше стоятиме на порядку денному не лише в мирян цих церков, але і в представників духовенства. Що зможуть відповісти в УПЦ КП і УАПЦ на подібні запити своїх вірних? Чи не буде тоді запропоновано сценарій УАПЦ(о), до реалізації якого, між іншим, доволі активно долучилась і сама УГКЦ?

content_21.jpg

Архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук), очільник УПЦ (КП) Філарет (Денисенко),

 речник УПЦ КП Євстратій (Зоря)


В силу тих еклезіологічних реалій, в яких сьогодні перебуває світове Православ’я, створення свого роду неоунії на основі об’єднання з УГКЦ є все більш реальним. А використовувати риторику Ісіченка про те, що УГКЦ – єдина, що зберегла якусь, лише йому відому, «Київську традицію», можна буде в будь-який час і за будь-яких історичних чи політичних обставин. Адже навіть подібний крок для багатьох є куди кращим, аніж визнання власних помилок.

Джерело - портал "Про Церкву"

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов:

Владимир Латынник
Господи помилуй! Вже повністю очманіли, Але мабуть просто такими родились полуумними і духовно сліпими, бо зовсім не розуміють Євангельської істини. Вовки в овечих шкурах. Постворювали свої "псевдоцеркви", тепер не знають куди себе притулить і до кого пристать. Вже б не позорились. Релігійний блуд самий явний. Шо ще сказать?