Сінергія, або Бог не спасає нас без нас

Сінергія, або Бог не спасає нас без нас

15/09/2015 588

Останнім часом надзвичайної популярності набувають книги та фільми про самовдосконалення. При чому, під самовдосконаленням тут мається на увазі не просто досягнення якихось вершин самостійно, а своєрідний принцип-секрет (як і називається один із них). Серед великої кількості в цілому непоганих книг, все частіше зустрічаються такі, які своїм пафосом та самовпевненими заявами про негайні чудесні зміни у вашому житті, нагадують собою настирливих сектантських проповідників, які обіцяють миттєве спасіння.

Та найголовніше, звичайно, не пафос і зухвалість, а зміст, який можна привести до думки, що переходить із книги в книгу: для того, щоб досягнути будь чого, варто лише дуже сильно цього захотіти, максимально візуалізувати це, і… Всесвіт, природа, сила, чи ще щось (згадують навіть Бога) обов’язково вам дасть бажане. Більше нічого робити непотрібно! Бажання + фантазія = результат. Саме такий принцип покладений в основу цього інтелектуально-духовного напряму, який і до психології віднести не можна. До речі, книги про самовдосконалення не випадково відносять до жанру «релігія», напряму, який на англійській мові звучить як «help yourself».

Почалося це років сто назад. Саме тоді молодий журналіст Наполеон Хілл вирішив зібрати під одною палітуркою основні принципи успіху видатних людей його часу. Порозмовлявши з понад п’ятдесятьма мільйонерами, Хілл вияснив, що таких принципів є декілька десятків. Виокремивши їх, він дав їм життя у книзі, яка дуже швидко стала бестселером і до цього часу вважається однією з найпопулярніших книг з бізнесу під назвою «Думай і збагачуйся». Так от, саме в цій книзі вперше і був описаний метод візуалізації – максимально точної уяви про предмет свого бажання. Хілл не зосереджував свою увагу тільки на ньому, однак його послідовники були іншої думки – їм потрібен був продукт, який, задовольнивши мимовільні бажання покупця, принесе продавцеві великий прибуток. Метод візуалізації підходив до цього якнайкраще, адже попри велике задоволення (хто з нас не любить мріяти?), він володів ще однією перевагою – відносною легкістю (непотрібно трудитися!).

Такі книги, як «Підсвідомість може все», «Трансферинг реальності», «Таємниця» та інші, фактично пропагують ментальну еквілібристику, яка в кращому випадку ні до чого не веде, а в гіршому – веде до психіатра. Людина занурюється у власні фантазії та мрії, починає жити в світі ілюзій.

Тому, запам’ятовуємо тезу першу: є люди, які переконані, що нічого робити не потрібно, тому що все, чого ми хочемо, прийде до нас без зусиль з нашого боку, варто тільки цього захотіти.

З іншого боку, все частіше з’являються наукові праці, які доводять, що в кожного з нас є певні вроджені задатки, які не залежать від прикладених зусиль. Тоді теж нічого не поробиш. Так, адепти цієї точки зору вважають, що да Вінчі був генієм просто тому, що мав «ген геніальності».

Наприклад, такий відомий психолог як Девід Айзенк, який придумав тест на IQ (INELLIGENCE COEFITIENT – коефіцієнт інтелекту), був глибоко переконаний, що IQ ніякими вправами змінити не можна. Чи трудишся, чи ні – це нічого тобі не дасть, і як би ти, зрештою, не старався твоя тупість, або навпаки, розумність, ніяк від цього не постраждає.

Тому, запам’ятовуємо тезу другу: є люди, які вважають, що нічого робити не потрібно, тому що це все одно нічого не дасть. Будь-які зусилля з нашого боку – це пуста трата часу.

Однак, вже в наш час знайшлися дійсно розумні люди, які піддали сумніву цю аксіому традиційної психології. Так, вони твердо переконані, що рівень інтелекту можна суттєво підняти шляхом спеціальних вправ. Більше того, під час одного з експериментів групі студентів одного австрійського вищого учбового закладу давали послухати Моцарта після тестування на IQ. І, як не дивно, але класична музика настільки благотворно впливала на їхній мозок, що повторна здача тесту свідчила, що рівень їхнього інтелекту піднявся на цілих 7 одиниць! Хоча, слід зазначити, що цей ефект спостерігався всього лише 15 хвилин – після того IQ поверталося в «норму». Однак, сам факт того, що інтелект – це не стала величина, призвів до того, що вчені почали шукати способи, які б довели, що це дійсно так.

Два роки назад американський журналіст Ден Хьорлі вирішив на власному досвіді спростувати отой самий постулат Айзенка, який міцно увійшов у сучасну психологію, і цілих три місяці піддавав свій мозок різноманітним тренуванням. Результат? Рівень його інтелекту піднявся майже на 6 одиниць! Свій експеримент та враження від нього він описав у книзі “Стань розумніше”. Він прийшов до висновку, що навіть така складна річ, як інтелект все ж таки на 100 % не залежить від генетичних показників, виховання та соціального середовища. Його можна змінити шляхом наполегливої праці.

Отже, запам’ятовуємо тезу третю: є люди, які вважають, що працювати над собою все ж таки потрібно, так само, як потрібно працювати взагалі, адже саме це може принести бажаний результат.

Інше питання – скільки потрібно працювати. Як довго? Які зусилля прикладати? І чи є метод, який би точно визначав зв’язок між потраченими зусиллями і досягнутими успіхами?

Питання досить складні, і здавалося, що на них не буде відповіді. Але, якось один професор психології на прізвище Голдман, разом зі своєю дружиною відвідав хокейний матч між університетськими командами. Його дружина, уважно читаючи програмку зустрічі, помітила, що навпроти прізвищ хокеїстів є графа, де вказано і дату їхнього народження. Правда, вона звернула увагу не на це, а на те, що фактично 70% гравців обох команд народилися в січні або лютому місяці. Повернувшись додому, Голдман заліз в Інтернет і передивився склади всіх команд НХЛ – результат той самий. Хокеїстів в команду відбирали просто за датою їхнього народження! «Що це означає?» – запитав він себе (якби на його місці був Айзенк, він би відповів на це питання дуже просто – ті, хто народився у лютому мають вроджені здібності до хокею). Адже, справа в тому, що у вищу хокейну лігу відбір дуже жорсткий, і потрапляють туди, як правило, тільки після того, як пройшли через всі інші ліги, починаючи від шкільної. А ось у шкільну команду беруть,звичайно, за… датою народження (у віці 6-7 років).

І звісно, що перевагу надають тому, хто народився раніше (тобто у січні чи у лютому), так як такі діти просто фізично краще виглядають від тих, хто народився на півроку пізніше – у серпні чи вересні. Отже, продовжував далі Голдман, це говорить про те, що ніяких вроджених здібностей, які б красномовно давали про себе знати у семирічному віці, не існує! Тобто, взявши приблизно однакових у технічному плані хлопчиків, тренери напружено з ними працюють, перетворюючи у видатних гравців. Цей принцип, вважає Голдман, дійсний і для всіх інших професій та родів занять людини – починаючи від музики та закінчуючи грою у гольф. Більше того, Голдман вивів і правило, згідно якого кількість потраченого часу на оволодіння чимось прямо пропорційна рівню майстерності. Скільки ж треба праювати, щоб, наприклад, стати видатним художником? 10 000 годин, впевнений Голдман, або по три з половиною годин протягом десяти років.

Отже, теза четверта: генія від звичайної людини відрізняє тільки одне – 10 000 годин виснажливої праці.

Однак, цілком слушно зазначає той таки Хьорлі: якщо абсолютно ніякого значення не мають «природні данні», а все залежить лише від людини, то як, припустімо, я, зі зростом 1 метр 78 см., можу грати в баскетбол на рівні Майкла Джоджана? Як я можу, наприклад, писати такі музичні твори, як Моцарт, якщо в мене батько простий робітник, а не композитор, як у нього? Як можна грати в гольф так само, як Тайгер Вудс, у якого батько тренер з гольфу? Тому, зазначає Хьорлі, хоча і має величезне значення наша праця, ті зусилля, які ми докладаємо для досягнення успіху, без генів, без потрібних людей, без природних даних у нас мало що вийде. Іншими словами, без Божих дарів всі наші справи будуть розбиватися об камінь невдач.

Ось як про це говорить Біблія: «Якщо Господь не збудує дім, то марно буде трудитися будівельник». Потрібно надіятися на Бога, вірити в те, що тільки з Його допомогою ми можемо зробити те, що задумали, адже без Нього ми «не можемо робити нічого доброго». Проте, в той же час, трудитися ми повинні якомога краще:

Пойди к муравью, ленивец, посмотри на действия его, и будь мудрым. Нет у него ни начальника, ни приставника, ни повелителя; но он заготовляет летом хлеб свой, собирает во время жатвы пищу свою. Доколе ты, ленивец, будешь спать? когда ты встанешь от сна твоего? Немного поспишь, немного подремлешь, немного, сложив руки, полежишь: и придет, как прохожий, бедность твоя, и нужда твоя, как разбойник.

Це і є співпраця, або синергія, Бога і людини.

Тому, теза п’ята: Працювати треба так, ніби все залежить від тебе, а молитися треба так, ніби все залежить від Бога. Бог не спасає нас без нас.

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: