Підпали храмів УПЦ: чого хочуть церковні вандали?

Підпали храмів УПЦ: чого хочуть церковні вандали?

07/12/2015 774
Автор: 
У кінці листопада церковні ЗМІ облетіла тривожна звістка: черговий храм УПЦ було пограбовано та підпалено. На цей раз постраждала храмова споруда, що знаходиться у підпорядкуванні Сарненської єпархії (с. Рокитне).
  
Зловмисники не лише пограбували церковну касу, а й підпалили Святий Престол. Більш того, храм було підпалено у кількох місцях, а тому говорити про випадковість чи перебої в електромережі в даному випадку зовсім немає сенсу.

Сама по собі звістка про такий вандалізм над святинею є шокуючою. Проте, ще більш вона вражає у загальному контексті: явища вандалізму та підпалів храмів УПЦ стали регулярними та навіть звичними, а суспільство фактично перестало їх засуджувати у своїй переважаючій частині.

Наслідки інформаційних маніпуляцій

Мало не щотижня ми чуємо зі світських новин маніпулятивні «факти» про «московську церкву». То воїна начебто не відспівали, то за мир начебто не моляться, то від спільної панахиди (яка заборонена канонами) відмовилися. Відтак, нікого не цікавлять спростування від самих родин воїнів – як і свідчення багатьох людей про молитви представників УПЦ за мир. Про церковні канони у даному випадку й взагалі марно говорити. Все вимірюється на рівні псевдо-релігійного популізму та занесення в неформальні списки ворогів народу усіх тих, хто виступає проти утворення «Єдиної Помісної Церкви» будь-якими засобами – ба, навіть погромами, рейдерством та припинення зв’язків із Вселенським Православ’ям.

Негативний імідж УПЦ підтримується як центральними, так і регіональними ЗМІ. Багатотисячні пожертви єпархій на українське військо, підтримку родин загиблих та вимушених переселенців замовчуються в українських медіа, а тому аудиторія одержує однобоку «картинку». Відтак, факти агресії по відношенню до УПЦ здаються людям нормальними та виправданими. Підпалили храм? «Це була «московська церква»», – скаже аудиторія. Провели псевдо-референдум та рейдерськими діями забрали храмове приміщення? «Нічого, воно має належати українцям», – відповість пересічний глядач маніпулятивних сюжетів про УПЦ, для якого власні односельці в одну мить перетворюються на «московських зрадників».

Описане явище має ще один бік – про акти вандалізму говорять лише церковні ЗМІ, а світські медійні засоби ними не цікавляться узагалі. Тож доводеться констатувати неприємну правду: руйнування святині, підпал святого престолу та Євангелія вже не є чимось сенсаційно негативним для народу, переважна більшість представників якого називає себе православними християнами.

05ebbe9180f2974c4d824d5e5e606ebd.jpg


Моніторинг підпалів

Можливо, читач, ознайомившись з цими висновками, міг би подумати, що «автор нагнітає ситуацію», та давайте подивимося на результати, які відкриває нам навіть поверхневий моніторинг офіційних церковних джерел з даного питання:

• 30 листопада – підпал храму та вандалізм с. Рокитне (портал «Про Церкву»);
• Понад 10 храмів Сарненської єпархії підпалили та спаплюжили (портал «Про Церкву»);
• Кілька разів зловмисники підпалювали храм у Бабиному Яру в Києві (портал «Православіє в Україні»);
• У січні підпалили злочинці підпалили храм в ім'я мученика Трифона, що на Троєщині в Києві (портал «Православіє в Україні»).

Усі ці факти стають ще більш «цікавими», якщо подивитися на їх загальний контекст. Рівненщина – регіон, який найбільше страждає не лише від вандалізму, а й від церковного рейдерства. Тому можна припустити, що ці обидва явища суттєво пов’язані між собою та є ланками одного ланцюга, який відображає настрої місцевого населення. Регіональна преса розбурхує ненависть до вірян УПЦ. Коли відбирають храми, це подається як «повернення святинь українському народу».

Коли знесилені від байдужості владців люди перекривають дороги, це позиціонується як саботаж проти власної держави. Ба, більше! Одне з видань Рівненщини свого часу звинуватило вірних УПЦ в тому, що вони начебто не пропустили кортеж, який віз тіло загиблого героя АТО. Ясна річ, що подібного не було, але матеріал став гарним інфоприводом для того, аби ще більше змаргіналізувати вірян УПЦ в очах суспільства – мало того, що вони є «московськими віруючими», так ще й героїв «не шанують». Цілком очевидно: підпали та осквернення храмів у Рівненській обласні тісно пов’язані з існуючими там настроями населення по відношенню до УПЦ.

Тепер давайте розглянемо підпали храмів у Києві. Ще взимку, коли постраждала святиня у Бабиному Яру, у Ютьюб потрапило відео, де підпалювачі намагаються знищити храм. Воно супроводжується піснею зі словами: «Україно, молюся за тебе, як за матір гріховно-святу». Немає сенсу вдаватися у суто лінгвістичні суперечності «гріховної святості». Очевидно інше: підпалювачі діяли демонстративно, а їх агресія була направлена на Церкву, яку, з легкої подачі ЗМІ, у суспільстві вже прийнято вважати «московською».

Перейдемо до останнього з зазначених випадків – підпалу храму на Троєщині. Там зловмисники навіть записку залишили, у якій зазначили, що не місце на нашій землі Московському Патріархату.

У чому полягає мотивація підпалювачів?

Навіть поверхневий аналіз усіх цих явищ дає можливість зрозуміти: підпал храмових споруд УПЦ та їх осквернення стали негативною тенденцією нашого часу. При цьому ЗМІ й далі не бачать власну провину у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі. Заголовки «Хто насправді палить московські церкви» і т.п. є прямим свідченням того, що вандалізм приписується якимось «агентам Кремля», які начебто «каламутять воду». Насправді ж практика показує – і без подібних агентів в Україні є багато людей, які не можуть змиритися з самим фактом існування УПЦ.

Задля об’єктивності бачення проблеми можна ознайомитися з ситуацією у інших конфесіях. Якщо ввести у пошукову систему подібні запити, вона видає поодинокі випадки, переважна більшість яких не стосується нинішнього часу. Таким чином, стає очевидним висновок: проводиться низка свідомих провокацій, які направлені саме на УПЦ. Пов’язати усі факти до купи складно, адже географія підпалів є досить широкою. Тому навряд усі епізоди мають одне «авторство». Більш імовірною видається інша версія: імідж УПЦ настільки дискредитували центральні та регіональні ЗМІ, що тепер вчиняти вандалізм по відношенню до святинь цієї конфесії стало для декого нормою.

Якщо аналізувати описану тенденцію детальніше, висновки напрошуються дуже невтішні. Комусь хочеться розв’язати в Україні міжконфесійну ворожнечу, котра зачепить не лише буремний схід, а й поки що спокійний захід нашої держави. Звісно, можна було б у цьому теж шукати «інтриги Кремля» і тому подібне, та практика яскраво свідчить: українські медіа настільки дискредитувала УПЦ, що аудиторія, яка підхопила їхні думки, діє відповідно.
  
Тож, напевно, усім нам варто подумати над очевидним – коли б’ють односельчан, відбираючи храми, це – злочини українців проти українців, а не міфічних спецслужб інших держав. А якщо винні ми самі, то й ситуацію повинні вирішувати самотужки – домовлятися, не порушувати права інших та не видавати за зрадників народу тих людей, релігійна належність яких нам просто не подобається.

Возврат к списку

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: