«Відібрати храм – не означає відібрат ...

«Відібрати храм – не означає відібрати віру»

12/12/2017 84

Нещодавно ми стали свідками цинічного захоплення храму УПЦ в селі Старий Гвіздець Івано-Франківської області. Це всього лише один з багатьох випадків церковного рейдерства за останні три роки. Загалом, за офіційною інформацією Української Православної Церкви, з 2014 року було захоплено понад 40 храмів. Не маючи можливості проводити богослужіння у церковному приміщенні, віряни УПЦ часто моляться вдома у священиків, у гаражах, наметах, а іноді й просто на вулиці. Щоб допомогти постраждалим громадам впоратися з важкою ситуацією та звести нові церкви, УПЦ благословила створення спеціальної програми під назвою «40 храмів».

Про те, як реалізується ця програма, СПЖ попросила розповісти члена опікунської ради БФ «Фавор» Артемія Аксьонова. 


– Як зародилась ідея створення програми «40 храмів», яку благословив Священний Синод УПЦ?

– Ця ідея стала відповіддю на поточну ситуацію. Справа в тому, що практично в усіх випадках так званих «переходів» храмів канонічної Церкви в юрисдикцію УПЦ КП йдеться про захоплення. Тобто певна група людей, які найчастіше жодного відношення до Церкви не мають, за допомогою агресивно налаштованих представників радикальних організацій відбирають у православних віруючих храм. Але ж ми всі чудово розуміємо, що відібрати храм – не означає відібрати віру. І тому, залишившись без свого храму, люди не опиняються поза Церквою. Вони продовжують разом молитися, бережуть громадське життя і найчастіше, рано чи пізно, починають будувати новий храм.

Навіщо вони це роблять, зрозуміти нескладно – православна людина не мислить духовного життя без участі в літургії, а літургія, як відомо, це переважно храмове богослужіння.

З іншого боку, наші віруючі ніколи і ні з ким не хочуть конфліктувати, не хочуть ворогувати. Бо «ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти піднебесних духів злоби». Тож люди найчастіше, не бажаючи продовжувати конфлікт, самі починають будувати.
Але зрозуміло, що матеріальні можливості громади обмежені. Ось тому й вирішив наш фонд допомагати таким громадам. Спочатку з'явилося таке благе бажання, а потім, вже в липні цього року, фонд отримав благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія і Священного Синоду нашої Церкви.

Хочу наголосити, що це рішення орієнтовано в першу чергу на мир, на творення. Ми хочемо згуртувати людей, допомогти їм реалізувати головну заповідь життя людини – про любов до Бога та до ближнього. З іншого боку, такі рішення, а тим більше дії, демонструють міцність самої громади та духовну силу Церкви.

– Що вже вдалося зробити?

– Скажімо так, вдалося і дуже мало, і дуже багато. Із загальної кількості ситуацій з захопленнями храмів, а їх, як ви знаєте, більше 40, ми, з Божою допомогою, змогли допомогти у двох випадках – громадам села Катеринівка Тернопільської області та села Грибовиця Волинської області.

Але якщо згадати, що весь світ вартує однієї літургії, то два храми, в яких літургія вже служиться, – це дуже багато. Тим більше, що світ не лише вартує, але й стоїть лише тому, що служиться літургія. Припиниться літургія – і закінчиться історія.

Разом з тим, літургія – це благословення не лише всього світу, всього Всесвіту, всякої тварі та творива, але й безпосередньо того місця, де вона звершується. Наприклад, наші предки прагнули до того, щоб у кожному селі був храм, а часто можна було зустріти храми мало не на кожній вулиці. Храм, а особливо літургія – це благословення Боже нашому народу. Віруючі люди це розуміють. Тому й будують.

новий храм Катериновке.јрд

с. Катеринівка. Богослужіння в новому храмі.


– Для яких громад зараз збирають допомогу?

– В процесі три проекта. Це збір допомоги для постраждалих громади села Котюжини Тернопільської області, села Ходоси Рівненської області та села Дівички Київської області. На черзі, тобто в процесі розробки, ще 14 проектів, за кожним з яких стоять живі люди, громади. У кінцевому підсумку стоїть вся наша Церква.

Адже як сказано в апостола Павла, «коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться» (1Кор. 12, 26). А ми ж – тіло Христове. Тож як ми можемо не страждати з тими, хто страждає? І як ми можемо не допомагати тим, хто таку допомогу чекає?

– На що саме йде допомога?

– У першу чергу ми допомагаємо з придбанням будівельних матеріалів. Потім, звісно, намагаємось допомогти з придбанням церковного приладдя, необхідного для початку богослужінь. Але крім того, хочу підкреслити, нам потрібна найрізноманітніша допомога – і юридична, і організаційна, і моральна, і психологічна.

– А священикам, яких позбавили житла, допомагаєте?
– Знаєте, в Православ'ї завжди діяв принцип, який найкраще сформулював апостол Павло: «Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку? Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1Кор. 9, 13-14).

Тобто священик годується і живе від вівтаря. Тому ми в першу чергу будуємо саме вівтар. А вже сама громада обов'язково підтримає священика. Інакше й бути не може.

– Хто жертвує кошти у ваш фонд, і яка була найбільша сума, яку вам перерахували на підтримку громад УПЦ?

– В першу чергу жертвують звичайні люди. Зазвичай перераховують через систему електронних платежів на сайті фонду. Буває, що переказують гроші і за банківськими реквізитами. Швидше за все, деякими благодійникам так зручніше.

Суми дуже різні. Найчастіше, звичайно, невеликі, як кому Господь на серці покладе. Але є й досить великі надходження. Одне з українських підприємств за один раз пожертвувало одразу на два проекта 170 тис. грн.

Радіємо таким вчинкам і пам'ятаємо, що в справах милосердя діє не звичайна логіка. А крім того, діє Господь. Адже в кожному храмі, побудованому на гроші цих людей, на кожній літургії промовляється молитва за «строителей и благоукрасителей святаго храма сего», тобто за жертводавців. 

– Ви були присутні на відкритті новозбудованих храмів. Як віряни переживали цей момент, і що ви відчували, бачачи відродження молитовного життя громади?
– Наш колектив був у Катеринівці і брав участь у підготовці освячення. Пізніше ми сподобилися побувати і на самому святі освячення храму. Ну що сказати? Люди плачуть від радості, дякують Богу та всім помічникам. Все світиться усмішками, духовною радістю. Це дійсно справжнє торжество як духу, так і православної віри. Хочете пережити таку радість – приїжджайте допомогти громаді.

Освячення-храму-в-Катеринівці-16.јрд

Освячення нового храму в Катеринівці


– Чи можна сказати, що ваша програма – це прояв православної солідарності та гарантія того, що жодна громада не залишиться на самоті зі своїми проблемами у разі, якщо їхній храм захоплять?

– Так, як я сказав, усі ми Єдине Тіло Христове. І смію вас запевнити, що для нас це не прості слова. В міру своїх сил та можливостей ми намагаємося підтверджувати їх конкретними справами. До чого, до речі, закликаємо всіх, хто вважає себе православним християнином.

Ще раз нагадаю, що Священний Синод не лише благословив діяльність нашого Фонду з будівництва храмів, але й закликав усіх вірних до активної участі в ній. Тому, якщо комусь шкода людей, у яких відібрали храми, то хоча б за послух Матері-Церкві він повинен допомогти в реалізації наших проектів. І ми віримо, люди для допомоги завжди знайдуться, тому що їх шукає та закликає Сам Господь! Усі ми – тільки діячі на ниві Христовій. Хтось, як казав апостол Павло, саджає, хтось поливає, але вирощує завжди Бог. Відтак ми віримо, що з Божою допомогою у нас з вами все вийде.

– Яке місце в Церкві займає соціальне служіння?

– Чесно кажучи, таке словосполучення, як «соціальне служіння» для мене особисто асоціюється з життям християнина взагалі. Справа в тому, що Христос закликав нас творити добрі справи. Творити завжди й безоглядно. Все життя християнина – це служіння Богові й ближньому. А отже, і життя Церкви не можна якось ділити на «соціальне служіння», «культурне служіння», «сімейне служіння», ще якесь служіння. Християнин – це цільна людина, і він завжди – в соціумі, в сім'ї, в культурному середовищі – повинен бути тим світлом, через який люди пізнають існування Творця. «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» – ось формула «соціального служіння» у моєму розумінні. Наше завдання – її виконати.

– Який проект БФ 

«Фавор» 

найбільш успішний і значущий, на вашу думку?

– Самим не стільки значущим, скільки складним, був перший проект – село Катеринівка. Ми багато чого не знали, багато чого не розуміли, багато з чим зіткнулися вперше. Але з Божою допомогою все вдалося подолати, і зараз в Катеринівці стоїть православний храм. А взагалі, особливе значення мають усі проекти. Бо всі вони стосуються живих людей. А хіба може одна людина бути більш значуща, ніж інша? І для нас найголовнішим результатом нашої роботи завжди буде те, коли люди в конфліктних місцях зможуть жити у мирі, ставитись із терпінням та любов'ю один до одного. Ось це й буде, так би мовити, головний успіх, а якщо точніше – радість!

Детальніше ознайомитися з діяльністю БФ «Фавор» можна на сайті фонду.



Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Повернення до списку

Ваш коментар

Додавати коментарі можуть лише авторизовані користувачі
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів: