Прес-конференція, присвячена значенню зустрічі Папи Римського та Предс ...

Прес-конференція, присвячена значенню зустрічі Папи Римського та Предстоятеля РПЦ

Четверг, 18 Февраль 2016 14:13
849

17 лютого в РІА-новини пройшла прес-конференція, присвячена обговоренню значення зустрічі Папи Римського та Предстоятеля РПЦ.

Свої думки з приводу зустрічі двух Предстоятелів висловили заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ протоієрей Микола Данилевич, професор КДА Олексій Добош та директор Українського інституту аналізу і менджменту політики Руслан Бортник.

Руслан Бортник, директор Українського інституту аналізу і менеджменту політики

– На жаль, у нас в суспільстві ця зустріч, точніше підписання Декларації, є недооціненими. Це один із тих небагатьох геополітичних процесів, на які суттєво впливала і Україна, і українська ситуація, й Українська Православна Церква продовжує впливати на пошук порозуміння, на пошук співпраці, який ми спостерігаємо на прикладі зустрічі і підписання Декларації, на прикладі Католицької Церкви та РПЦ. Я думаю, це одне з тих питань, які б мали зараз дуже уважно досліджуватися в Україні.

Цю зустріч не можна розглядати окремо від тих політичних процесів, які зараз відбуваються у світі. Я розглядаю цю зустріч паралельно з процесом підготовки Всеправославного собору. Очевидно сьогодні, що Православна і Католицька Церкви знаходяться чи не найближче в своїй історії, в плані співпраці. Вони вимушені спільно реагувати на ті виклики сучасного глобального світу, які їм пред'являє світська влада, уряди, процеси глобалізації. Ці виклики, в значній мірі, часто загрожують ключовим догматам Церкви, тим правилам і устоям, які Церква несе в собі всю свою історію. Хоча формальним приводом було сирійське питання, ми бачимо, що Декларація стосується набагато ширшого кола питань. Особливо важлива позиція щодо сімейних цінностей, де прозвучали спільні підходи Церков. Я думаю, що Церкви переживають зараз досить серйозний тиск із боку суспільства, яке змінюється в цьому питанні. Особливо цей тиск відчуває на собі не Православна Церква, а Католицька. Адже її головні зони поширення знаходяться в Західному світі.


Дуже важливо, що Церква продемонструвала, окрім спільної позиції в плані сімейних цінностей, також і свій величезний потенціал до миротворчості. Адже Церква, природньо, є одним із ключових механізмів для відновлення миру, будь це в Сирії, чи в Україні. І ця спільна позиція, яка є в цій декларації, якраз є демонстрацією спроможності Церков об'єднуватися навколо ключових конфліктних питань сьогодення і пропонувати свої погляди та позиції у пошуках миру.


Протоієрей Микола Данилевич, заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ

  – Ця Декларація має два виміри – вимір глобальний і регіональний. В глобальному вимірі Предстоятелі Церков висловилися за необхідність припинення війн, висловили стурбованість гоніннями на християн на Близькому Сході – це було основною причиною і мотивом цієї зустрічі. Вони висловилися в підтримку християнських традиційних цінностей щодо розуміння шлюбу. Що він розуміється саме як союз між чоловіком і жінкою. Це була відповідь на ті тенденції, які ми бачимо, зокрема, і в Європі, де відбувається легалізація одностатевих шлюбів.

Православні і католики повинні зараз робити кроки назустріч один одному, і, як сказано в Декларації, вони не є суперниками, а є братами. Фактично, це спроба Папи і Патріарха зробити крок назустріч один одному: Католицького світу назустріч Православному. Не говорилося ні про якісь догматичні і доктринальні питання, ні про о'бєднання. Проте, є вікові проблеми між нашими Церквами, все-таки Предстоятелі Церков знаходять можливості відстоювати спільні християнські цінності. Це також може бути вказівкою і для політиків, і глав держав, які зараз застрягають в конфліктах. Ні для кого не є секретом, що є небезпека спалаху Третьої світової війни, яка чітко проглядається крізь події на Близькому Сході

У нас Україна є місцем, де зустрічається і православний і католицький світ. І Папа, і Патріарх заявили, що католики, греко-католики і православні мають співпрацювати в тих сферах, де це можливо, і мають намагатися жити в мирі і у взаємній співпраці, адже ми, фактично, сповідуємо одні і ті ж християнські цінності.

Також було сказано, що метод досягнення єдності, який називається уніатизмом, тобто силове приєднання однієї Церкви до другої, засуджується. Але громади, які постали в результаті певних історичних обставин, – вони мають право на існування, і вони можуть робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами.

Слід думати, що нам зараз – і православним, і католикам, і греко-католикам – потрібно думати над тим, щоб робити якісь кроки назустріч один одному. І, напевне, ця Декларація спонукає до того, щоб думати і працювати якось в цьому напрямку. Звичайно, це не означає, що завтра нам слід сідати за стіл переговорів. Можливо зараз не найкращий час в Україні, щоб це робити. Хоча, з іншого боку, намагатися відшуковувати якісь спільні сфери діяльності, свідчення про Христа, ми, напевне, маємо.

В пункті 27 висловлюється надія про те, що розкол серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, і що всі православні України будуть жити в мирі і згоді, а католицькі общини країни будуть цьому сприяти, щоб наше християнське братство було ще більш очевидним.

В Україні є розкол, який існує, без малого, 25 років – це велика проблема, але розділення між православними і католиками вже нараховує тисячу років. І тут є проблема, і тут. Ми вважаємо, що проблема розділення між православними – важка для нас і кровоточива. Ця проблема є більш тактичною, тому що чи зараз, коли у нас ще немає єдності, чи тоді, коли ця єдність буде, нам все одно потрібно спілкуватися з католицьким світом. Зберігаючи якісь свої особливості, потрібно поєднувати наші зусилля в тих сферах, де це можливо.

Декларація має глобальне значення. Ми відносимось до неї позитивно, принаймні, стримано-позитивно. Ми не знаємо, які кроки будуть далі, наскільки можна думати про розвиток цих контактів. Але бажання, певна магістральна така лінія, вона закладена і проговорена, і про це потрібно пам'ятати, і цим керуватися.

В середовищі нашої Церкви є люди, які не сприйняли цієї зустрічі, критикують, хтось стримано відноситься. Це така внутрішньо-церковна дискусія точиться з цього приводу, але ця дискусія внутрішньо-церковною мала б залишитися. Вона не повинна похитати єдність Церкви. Це все – наші внутрішні питання. Для тих людей я б хотів сказати, що не йде мова про об'єднання з католиками, про спільні молитви і так далі. Йде мова про спільне свідчення християнських цінностей у сучасному світі, який ризикує скотитися у прірву нової війни. Події політичні останнього часу спонукали зробити цю зустріч.


Протоієрей Олексій Добош, доктор теології, професор Київської духовної академії

– Зустріч Патріарха і Папи, на превеликий жаль, викликала неоднозначну реакцію у нашому українському суспільстві. Виявилася невеличка, але радикально налаштована група всередині УПЦ, яка здатна звинувачувати Патріарха ледь не у зраді Православ'я. З іншого боку, ми побачили, що досить величезна суспільно-релігійна формація в межах УГКЦ виступила з такою ж аналогічною заявою у бік свого Глави – Папи Римського. При чому, зробивши це, можна сказати, нетактовним чином.

З однієї сторони, ця зустріч стала епохальним варіантом дотику двох найбільших Церков, а з другої – ми бачимо проблемність, яку змушені пояснювати, для того, щоб пізніше, в черговий раз, не виправляти дуже нехороші наслідки. Ми звикли до якоїсь конкуренції в церковному світі, здорової і не завжди здорової. А, можливо, і цієї структурної формації, в якій зараз існує у світі християнська Церква. У час, коли проповідував Христос, не було ні єпископів, ні помісних Церков, – не існувало фізично. Церква існувала в іншому форматі як єднання послідовників Христа навколо Таїнства Євхаристії. Це було тим насліддям, яке нам залишив Христос. 

А ми стали свідками не зовсім здорового явища, коли церковні структури, забувши те, що було єдине у Христі, чи відсунувши його на другий план, – вони стали між собою виясняти зовсім не те. Найбільшим досягненям цієї епохальної зустрічі є не зрада однієї чи іншої сторони, не намагання вирішити свої якісь геополітичні проблеми за рахунок прищемлення когось, а є намагання повернути хоча би погляд до тих основоположних речей, які Церква покликана реалізовувати в суспільстві.

Ваш комментарий

Добавлять комментарии могут только авторизованные пользователи
Войти как пользователь:
Войти как пользователь
Вы можете войти на сайт, если вы зарегистрированы на одном из этих сервисов: